Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь
-Яка?
-Вночі вони не стрілятимуть із калашів. Змию всіх подалі, а Гор прикопає!
-Ну, як варіант. Але цей спосіб теж тимчасовий… - Микита також підійшов до вікна і став поруч з водяником, - Лукеріє, мені здається, чи ви не всі варіанти розповіли?
-Я баяла, як відвадити. А є спосіб прогнати з них демона і тоді залишиться тільки людська душа.
-Цікаво, і як? - Гор подався вперед, наче хотів краще розчути.
-Засіб, скажу чесно, не простий. З людського тіла, під час сну, потрібно зрізати шматок волосся, а потім сходити по той бік і спалити його.
-Куди-куди сходити? – спитала Степанія.
-На той світ, до мертвих, - пояснив Мітя.
-К-куди?!- поперхнулась криком Свирянка.
-Туди-туди, господине...
-Зачекайте, туди можна «сходити»? Це що, зоопарк, музей, кіно? - світ Стьопки знову похитнувся. Вона схопилася за голову, стиснула скроні, відчуваючи наближення головного болю, - ні, цього точно не може бути!
-Загалом, ти маєш рацію, сходити туди неможливо, - хмикнув Гор, - і повернутися… Але…
-Але? – обернувся до отця Микита.
-Я чув, що є істоти, які можуть туди переміщатися, проте не в цьому складність. Прохід на той світ так просто не відкрити.
-Ой, хто б казав! Мамка твоя на посту тому, вже з півстоліття сидить! – зауважила охоронниця.
-Вона вхолосту сидить! - відмахнувся Гор, - простий воротар! Коли батько помер, прохід і закрився. Не думаю, що ми так швидко знайдемо їй нового чоловіка із силовиків.
-Стоп-стоп-стоп! - сполохана від надлишку новин Свирянка шльопнула долонею по столу, - нічого не зрозуміла! Де сидить Матильда і до чого тут заміжжя?
-Матуся його сидить на проході між світами. Охоронниця вона, типу, - пояснила Лукерія, - що не зрозуміло?
-Сидіти-то вона сидить! Але без толку! Розумієш, Стєша, мати перейняла сили відьми після її смерті. Вона не вроджена ягиня.
-Ягиня?
-Так, ягиня. Баба Яга по-народному…
-Да ти що? - засміялась Стьопка, - Баба Яга? Матильда? Ой, не можу! А-ха-ха-ха! А я думаю, кого вона мені нагадує? Точно! Гламурна Баба Яга! А татко твій, випадково не Кощій? Чи, Змій Горинич? – у Степанії від сміху навіть льози виступили. Вона все сміялася і сміялася, не в змозі зупинитися. Чоловіки замовкли і дали їй час заспокоїтися, розуміючи, що для того, хто нещодавно магічних істот вважав казковими персонажами, занадто багато неймовірних подій.
-Ох-ох, розійшлася хазяйка, якби не лопла, - занепокоїлася охоронниця.
-П-прошу мене п-пробачити! – ікаючи, Стьопка піднялася на ноги і втекла у ванну, зачинивши за собою двері. Притулилася спиною і нервово поцікавилася, - Лукеріє, ти тут?
-Тута...
-П-полий водички, вмитися х-хочу! Ік!
-Зара! А у ночвах не зігріти? Не хочеш повалятися, кісточки відмочити?
-Дякую! - похлюпавши холодну воду на обличчя, відповіла жінка, - поки не до ванної. Ой! - вигукнула вона, побачивши своє відображення у дзеркалі, - що це?
-Де? - Не зрозуміла Лукерія.
-Волосся! - закричала Стьопка, - адже в мене стрижка була коротка. Що це?!
-Правду кажеш... Відросли... - прошепотіла охоронниця, - дивно...
-Як це, чому? - Стьопка потягнув відрослий до колишньої довжини локон, дивлячись з жахом.
-А ти, часом, голову у джерелі не полоскала?
-Це де?
-На Поляні, у струмку з водою.
-Так, поринала з головою... Не можна було?
-А, то від того й відросли. Цілюща ж водиця.
-І як тут не поїхати розумом? – Стьопка присіла на унітаз, як у крісло, очі прикрила, намагаючись взяти себе в руки.
-Тяжко, господине? – співчутливо запитала Лукерія, а волосся ласкаво погладила Кропивка.
-Занадто багато всього й одразу! Розумієш, якби я з дитинства варилася в цій каші, знала про існування всяких там світів, істот, богів…. А так, мій мозок, вирощений у світі технологій, відмовляється приймати цю інформацію! І чомусь все закрутилося надто швидко! Не встигла я усвідомити про наречених, існування магії, загалом, як на нас напали якісь там п'явки… Любовна мелодрама раптово переросла у трилер… – зітхнула та замовкла, задумавшись.
-Відпочити тобі треба! - промовила Лукерія.
-Не зараз. Ось розберемося з козлобородими, а там подивимося… Аби Антон одужав…
-Після водиці? Куди йому подітися? Одужає!
-Сподіваюся. Лукеріє, а що там з Бабою Ягою, невже серйозно, не жарт?
-А то як же! Ягиня вона нинішня. Минула померла, їй піст і передала. Звідти й уміння у Матильди відьомські.
