Відбір для олігарха - Тала Тоцка

Катастрофі запобігла Олена. Вона примудрилася всунутись між Евою і Макаром, розсипалася в комплементах, закидала Евангеліну питаннями і новинами. Сам Макар весь цей час впритул дивився на Ямпольську, яка була колись Казаринова, а потім могла стати Демидовою. І стала б, якби він її не відпустив, якби своїми руками не виставив геть зі свого життя.

У грудях здавило, і Макар гучно втягнув повітря. В області серця з'явився незнайомий біль, який тиснув, він так само шумно видихнув, розвернувся і, не попрощавшись, попрямував до виходу. Олена побігла за ним, вона щось говорила, але її річ здавалася зім'ятою скоромовкою, Макар навіть не став вслухатися. Вони минули зал і вийшли в хол, як тут назустріч метнувся малий вихор і вкарбувався в ноги Макара.

— Ой, вибачте!

Він зловив вихор в обійми, при найближчому розгляді той виявився чарівною дівчинкою з білявими пасмами і круглими щічками. Макар присів перед дитиною навпочіпки.

— Ти не вдарилась?

— Ні! — замотало голівкою біляве диво. — Ти м'який. А як тебе звати?

— Макар.

— Тобі пощастило, — важливо заявило «диво», — я сьогодні навчилася вимовляти букву «р», — і рикнуло для більшої переконливості. — Ррр-р-р!

— Це чому пощастило? — запитав він, абсолютно збитий з пантелику.

— Тому що я тепер можу сказати «Макар-р-р!». А раніше я сказала б «Макал». І ти б образився.

— Не образився, що ти, я б не образився! — він посміхався, і порожнеча всередині розмивалася, як хвилі розмивають піщаний берег. — Тебе як звати?

— Маш-ша, — вона хитнулася вперед, а Макар тільки гучно ковтнув, проганяючи ком, що перекрив горло.

Він відразу зрозумів, хто перед ним, дізнався по очах, які нітрохи не змінилися з того моменту, як вона їх відкрила вперше в житті. Навряд чи малятко здогадується, що першим, кого вона побачила, був Демидов.

«Марійка. Ти назвала донечку Машею. Дякую, Ево. Евочко…»

— Маріє, ходімо до мами, вона тебе шукає, — величезний, схожий на ведмедя, охоронець простягнув дитині свою лапищу, і дитяча ручка буквально потонула в широчезній долоні.

— До побачення, Макар-р-ре! — церемонно підвелася на носочки дівчинка.

— До побачення, Машо…

Макар дивився їм услід, а потім раптом чітко зрозумів, що не може ось так взяти і віддати їх Ямпольському — ні Еву, ні Машу. Круто розвернувся назад, але в рукав намертво вчепилися пальці з наманікюреними нігтями. На одному з пальців блиснула діамантова обручка, і це раптово протверезило Макара, повернуло до дійсності. Тут його дружина, Оленка. Олена. А не Ева.

— Куди ти, Маку, з глузду з'їхав? Він же чоловік! — а потім з гіркотою прошепотіла, не питаючи, а стверджуючи: — Ти що, її ревнуєш?

Він не відповів, бо сам не знав. Мовчки пройшов до виходу і зупинився на ґанку, глибоко дихаючи, втягуючи повітря на повну силу, сподіваючись хоч так остудити палаючий в грудях пекельний вогонь і вирубити короткі імпульсні струми збудження, що пронизували кожну клітину тіла.

Ще належить розібратися, чому так легко зруйнувався світ, який Макар будував навколо себе цілих три роки, лише тільки на горизонті промайнула Ева. Незрозуміла, непрозора, нечитабельна, яка так і залишилася для його внутрішнього навігатора загадковою невизначуваною локацією. Але ж він старанно будував свій світ тільки через неї, щоб відгородитися від неї і забути.

«Кепсько, виходить, будував».

І якщо десь на землі було пекло, тепер Макар знав абсолютно точно — його пекло було повним ексклюзивом, можна сказати, персональним. І у цього ексклюзиву було ім'я — Евангеліна.

***

— У чому справа, Ево, чому ти дозволила Демидову лапати тебе в моїй присутності і на очах у моїх гостей?

— Вибачте, Арсене Павловичу, — вона намагалася, щоб внутрішнє тремтіння не прорвалося назовні. Ямпольському не подобаються істерички, вона це добре засвоїла, — я просто не була готова до цієї зустрічі. Більше таке не повториться.

— Що між вами було? Чому він так поводився? Ти спала з ним? — сталеві очі свердлили безупинно, але вона стійко витримала погляд. Брехати було марно. І небезпечно. — Що ж, якщо ти не можеш утримати в рамках колишнього коханця, мені доведеться діяти самому.

— Не потрібно, Арсене... — вона облизнула вмить пересохлі губи. — Він... Макар батько моєї дитини.

Стало тихо, погляд Ямпольського зробився крижаним.

— Ти повинна була мені розповісти, — він здавався розслабленим і спокійним, але це був оманливий спокій, як у хижака, що причаївся в засідці. — Мені конче потрібна його земля. Я волів би мати справу з його батьком, молодший Демидов занадто агресивно поводиться в бізнесі. Але вибору немає, мені доведеться з ним працювати, Ево. Це може стати проблемою?

— Ні, — Ева чудово трималася, — він не знає. І не повинен дізнатися.

— Ти впевнена? Більше ніхто не в курсі?

— Знає його дружина, але вона мовчатиме. Це не на її користь.

— Так, мабуть ти маєш рацію, — він задумливо розглядав свої руки, — добре, Евангеліно, йди відпочивай.