Єдина, або Сім наречених принца Ендрю - 2 - Ольга Обська

— Тут є човен, можна перепливти на протилежний берег, — запропонував Крайс.

— Він чимось відрізняється від цього?

— Так, відрізняється, — лукавинки застрибали в очах.

— Тоді, пливімо.

Крайс перший стрибнув у човен, потім подав руку Глаші, і вона опинилася поруч. Прилаштувалася на лавку, а Крайс сів на весла.

Глафіра зачерпнула долонями воду, хотіла зрозуміти, чому та світиться. Але рідина виявилася абсолютно прозорою. Світло випромінювалося не від самої води, а від дна водойми, яке, мабуть, теж складалося з самосвітних мінералів.

З човна вибралися в тому ж порядку: спочатку Крайс, потім Глаша, спираючись на його руку. Ступивши на берег, одразу ж із цікавістю почала досліджувати цю частину печери. Потім поцікавилася:

— Ну і що ж тут по-іншому?

— Доторкнися до підлоги.

Глаша дослухалася поради.

— Ого! Яка тепла!

— За кольором обидва мінерали схожі, — пояснив Крайс. — Але цей випромінює не лише світло.

— Так, через взуття тепло я і не відчула.

— Хочеш присісти? — заманливо посміхнувся Крайс.

Тільки тепер Глаша зрозуміла, навіщо він прихопив із собою сумку. Крайс з неї витягнув величезне пухнасте покривало і невеликий кошик для пікніка. Неймовірно, який завбачливий! До цього моменту Глафіра і не здогадувалася, що хоче їсти, але варто було побачити бутерброди з шинкою і соковитою зеленню, зрозуміла, що просто по-звірячому зголодніла.

Вони сіли на покривало і з жадібністю накинулися на закуски.

— М-м-м, — промичала Глаша, — смачно!

— Угу, — погодився у відповідь Крайс.

Вони глянули один на одного і засміялися. І що тут смішного? Ну, зголодніли двоє людей після прогулянки верхи на свіжому повітрі. З ким не буває? Але вони продовжували жувати, перезиратися і сміятися.

Глаша наситилася першою. Крайс ще якийсь час з апетитом наминав бутерброди, а вона відкинулася на лікоть і насолоджувалася приємним теплом, яке йшло від розігрітого каменю, і нереальною красою картинки перед очима.

Нірвана. Так добре, і ні про що не хочеться думати. На якийсь час Глаша відволіклася. Вона й не помітила, що її погляд перемістився зі сталагмітів на хлопця, що сидить поруч. Дивитися на нього їй подобалося навіть більше, ніж на водойму з прозорою, кристально чистою водою. У нього такі очі — ще тепліші, ніж підлога чарівної печери.

— Не дивися на мене так, — попросив Крайс несподівано низьким голосом. — Я не залізний. Екскурсія може і перестати бути платонічною.

Тої ж миті вона відчула, які думки охопили його свідомість. Побачила, як важко йому стримуватися. Відчула це по тому, як вібрувало повітря між ними. По тому, яким напруженим було його тіло. По тому, яким нестерпно гарячим став погляд.

Але він стримався. Чоловік, який виконує обіцянки.