Відбір для олігарха - Тала Тоцка

Арсен вийшов з машини і дістав з заднього сидіння орхідеї. Лера обожнювала їх, і він кожен раз привозив їй різні. Сьогодні у Лери був день народження, і сьогодні була черга білих. Якби сім років назад Арсен знав те, що дізнався через чотири роки, Лері б сьогодні виповнилося тридцять шість, а Пашці одинадцять. У Ямпольського був би вже зовсім дорослий син і ще молода і прекрасна дружина. А головне, у нього могла бути донька, може більша, може зовсім мала — як Маша, дочка Еви. Якби тільки Арсен знав тоді те, що знає зараз.

Він повернув на доріжку, що вела до могили дружини та сина, і ще здалеку побачив згорблену фігуру. Першим поривом було вихопити пістолет і розрядити всю обойму в голову, схилену перед розкішним пам'ятником, який Арсен поставив своїй сім’ї. Він влучив би навіть із закритими очима, долоню обпекло від бажання відчути шкірою холодну сталь.

Ямпольський завжди ходив зі зброєю, чхати він хотів на заборони, та й спробували б його зупинити. Але зараз він стримався, хоч зусилля довелося докласти чималі — Маркелов не заслуговував такої легкої смерті, тому тигр повинен зачаїтися в засідці.

— Привіт, Арсене.

— Привіт, Рінате.

Ямпольський потиснув простягнуту руку. Він вже повністю володів собою, Рінат не повинен ні про що здогадуватися, саме тому Арсену довелося чекати так довго, цілих три роки. Три роки з тих пір, як він зважився переробити кімнату сина і знайшов захований серед дитячих книжок щоденник Лери.

Маркелов тоді на місяць полетів до Африки, Арсен зумів впоратися з люттю, що вирувала в ньому, і коли вони зустрілися, не видав себе ні словом, ні поглядом. З тих пір дня не минуло, щоб він не винаходив спосіб помститися Рінату за сім'ю.

Рінат кохав Леру, якби Арсен знав про це, він обгородив би свою сім'ю потрійним кордоном охорони, він і так досить їх охороняв, але основне джерело небезпеки залишалося у вільному доступі.

Лера була зведеною сестрою Ріната, його батько одружився на матері Лери, коли та була зовсім малою. Мати Ріната вийшла заміж і відвезла його в столицю, Лера закінчила інститут, і батько попросив Ріната підшукати сестрі в столиці роботу. Ось тоді вона і познайомилася зі своїм зведеним братом таі його діловим партнером.

Арсен закохався, в неї не можливо було не закохатися, але вона довго відмовляла йому, хоч він по очах бачив, що небайдужий дівчині. Тепер Арсен знав, що справа була в Рінаті і його ревнощах, він прочитав у щоденнику, як той задаровував Леру подарунками і домагався її руки. Лера вже була закохана в Арсена, але боялась відповідати взаємністю, щоб не дратувати зведеного брата. Але все вирішилося само собою.

У той день лив дощ, Ямпольський пролетів в джипі по калюжі і з ніг до голови облив дівчину, яка йшла по тротуару, це була Лера. Він відвіз її до себе, щоб вона висушила речі і зігрілася, цілуватися вони почали ще в коридорі, кілька діб не вилазили з ліжка, і більше Арсен її зі свого будинку не випустив.

Маркелов заїхав до нього на наступний день ніби-то у справі і побачив Леру в футболці Арсена. Заціловану і щасливу. Вона тоді злякалася, Арсен бачив, але вирішив, що це всього лише незручність дівчини, яку старший брат застав у ліжку з чоловіком. А Лера злякалася помсти, і вона мала для цього всі підстави, ось тільки Арсену нічого говорити не стала.

На їхньому весіллі Маркелов пив не зупиняючись, в самий розпал веселощів молодим доставили похоронний вінок. Лера знала, хто його надіслав і знову нічого не сказала чоловікові. Вона боялася за нього, бо той не вагаючись вбив би Ріната і сів у в'язницю. При будь-якому розкладі б сів, тому, що той проклятий договір спадкування автоматично ставив його під удар, навіть якби Рінату просто впала на голову цеглина. І Маркелов не міг прибрати Арсена, для таких гарантій і складався цей договір. Тому він вирішив вбити його сім'ю.

— Ти сьогодні рано, — рівно сказав Арсен і нахилився покласти квіти поруч з розкішним букетом Маркелова.

Поставив коробку з машиною на радіокеруванні. Напевно, Павлик б із задоволенням такою грався, але тепер Арсен цього ніколи не дізнається. Машина, на якій їхали Лера з сином, втратила управління і зірвалася з віадука. Водій прожив кілька хвилин, пасажири померли від удару миттєво. Чотири роки Арсен шукав винних, і Рінат самовіддано, одержимо шукав разом з ним, поки той не прочитав щоденник своєї дружини.

Рік Ямпольский витратив на те, щоб обережно, не видавши себе, знайти докази, рити завжди легше, коли чітко позначено напрямок. А потім почав шукати спосіб помститися. Він безшумно випустив повітря крізь зчеплені зуби і випростався.

— У тебе ніколи такого не було, — почав Рінат, і голос його звучав дивно відчужено, — що ось живеш, живеш, існуєш навіщось, а потім озираєшся, і готовий віддати все, що у тебе є, щоб повернутися назад і все змінити?

— Ні, — дуже спокійно відповів Арсен, сунувши руки в кишені, щоб той не бачив, як він сильно стискає їх в кулаки, — я завжди готовий відповісти за кожен свій видих.

— Щастить тобі.

Вони стояли поруч і дивилися на портрет вродливої молодої жінки і маленького чотирирічного хлопчика, як дві краплі води схожого на Арсена. Три роки Ямпольський думав, прораховував, зважував і відмітав способи помсти. Але тепер він знав напевно.

Його особистий винахід, пекельна машина, вибуховий пристрій такого розміру, який можна було заховати в тюбик губної помади. Від Хелени Рубінштейн, наприклад, або Герлен. Головне, що Рінату і на думку не спаде обшукувати кохану дружину свого ділового партнера, давнього приятеля, майже друга. Дружину Арсена Ямпольського — гарну, молоду, особливу, за яку той перегризе горлянку.