Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

– Це вам мапу дали. – Джі Лін, пригнувшись, швидко крокував між деревами і намагався вірити, що успіх – не міф. – Що на ній?

– Забуті стежки. Давня війна з народом лінг, пам’ятаєте? Пастки, перешкоди, укриття… Старий шесс оселився в добре захищеному місці за три години їзди від проклятої ущелини. Це далеко, так… І я не потикалася б у гори без їжі, води, медикаментів і з десятком переслідувачів на хвості.

– Вже десять?..

– Або хтось палить із двох рук.

Мисливський будиночок віддалявся повільніше, ніж хотілося. Дим стелився лісом і служив непоганим укриттям – щоправда, більше для ямок, купин і сухостою, ніж для втікачів.

– Вони перевірять наші сідельні сумки і вирішать, що ми вибралися на полювання, – розмірковувала Меліса. – Якщо нас надумають шукати, то не в цьому напрямі.

– Хотілося б вірити, – обізвався Джі Лін. – Дорога – єдиний шлях назад. Через болота не пройти, а тут ми що є, що нема… Згинемо за таємничих обставин, як чоловік Майви, та й усе. Ох ти ж!..

Хатина злетіла в повітря – мабуть, у підвалі зберігалися старі запаси пороху. Заграва піднялася до небес, попіл сипався на голови кілька хвилин, принесені вітром іскри заполонили ліс, і здавалося, це падають зірки.