Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб
– Стояти! Стій, злидня крилата! Голову! Голову прикривай, наречена!
Вже на шляху до розлюченої дівчини прийшло розуміння: кряча націлилася не на Айріс, що мчала вперед, розмахуючи шоломом, а на молодого незнайомця в строкатій сорочці та зелених штанях, що з ідіотською посмішкою застиг на доріжці.
Чоловіки, яких А Лі до цього вважав чиновниками, перехопили княжу наречену за три кроки від мети. Вирвали шолом, ніби це – найнебезпечніша зброя, закрутили їй руки за спину як злочинниці!
«Викрадення!» – Майви, так само як і перехожих, в найближчому просторі не було, і це наштовхувало на погані підозри.
Майва Аноза сохне за князем і зробить будь-що, щоб його убезпечити. Парк спорожнів не сам собою, а раз так… Допомоги чекати нізвідки.
П’ятеро супротивників… Ні, четверо – хирлявого франта можна не брати до уваги. Зате кожен здоровань у костюмі був за двох.
А Лі не мав завищеної самооцінки і розумів: шансів впоратися з ними голими руками не те щоб мало – взагалі немає. І зброя не допоможе – бандити мають револьвери під піджаками. Але поводилися нападники безглуздо… Тримали беззахисну дівчину й ігнорували крячу, що через шум промахнулася повз вбраного пана і готувалася до другої атаки.
«Вперед!» – А Лі на ходу відірвав гілку акації і хльоснув одного з лиходіїв, що тримали Айріс, по обличчю.
Як і очікувалося, той легко ухилився і схопив гілку, явно щоб висмикнути її і демонстративно розламати. Гострі шипи вп’ялися в його руку, і він забарився на мить, давши змогу наблизитися впритул і зробити незграбну підсічку.
– Біжи, наречена! – Троє нападників скрутили А Лі, мало не видираючи йому суглоби. – Бий і біжи!
Айріс не підвела. Врізала четвертому так, що про продовження роду він міг більше не замислюватись. Зірвалася з місця, підхопила шолом… І надягла його на голову остовпілого незнайомця за мить до того, як гострі крила крячі перетворили б випещену фізіономію на криваве місиво.
– Лавка! Швидко! – Поки птах не зорієнтувався в ситуації, Айріс штовхнула жевжика до укриття. – Переверніть і ховайтеся! Тобто ні! Десь тут магія! Де амулет? – Вона обмацала невідомого за всіма правилами поліцейських і відкинула жменю дрібничок. – Знімайте все! Швидше!
На третій атаці крячі до четвірки здорованів дійшло, що над головами гасає нехай і не смерть, але щось дуже погане.
Вони відпустили А Лі й схопилися за зброю.
– Не можна! – застеріг він. – Крячі – вимираючий вид!
Угу, звісно, наче це когось хвилювало.
Постріл гримнув тої миті, коли Айріс привалила лавою незнайомця і відкинула ще одну жменю якихось дрібниць, витягнутих із його кишень.
«Ну, довбні! Шеські тварюки на те й шеські, що вбити їх непросто!» – а тим часом куля зрикошетила від хвоста, здатного прорізати руку до кістки. Куди вона полетіла, А Лі не бачив, – стежив за крячею, яку віднесло на кілька кроків убік – якраз до розкиданих дрібничок.
Ще один марний постріл, і птах впав додолу. Схопив короткий олівець із золотим тисненням, переламав, швидко проковтнув половинку…
– Що це за нечисть? – вигукнув тип із револьвером, на якого кряча подивилась аж надто зацікавлено. – Звідки воно взялося?
– Звичайна болотяна кряча! От не треба обвішуватися шеськими амулетами! Ситі крячі не нападають, якщо їх не зачепити, а в розпліднику їжі у них вистачає!
– Цю гидоту розводять?! Мабуть, на короля муштрують, га, падлюко?
– Кряч? – А Лі відштовхнув нападника і підбіг до Айріс. – Ха-ха-ха! Королю, що ховається за жіночою спиною, вистачило б і шушки! Ходімо, наречена. Люди збігаються. Ці мерзоти не ризикнуть стріляти. Передайте Майві, що я був про неї кращої думки. А ти, блазню, – він дивився на притисненого лавкою франта, – якщо маєш совість, повернеш бабці шолом. У ньому десять поколінь моїх предків на кряч полювали! Не стій стовпом, наречена!
Птах змахнув крилами, відбивши чергову кулю, і з гучним «р-ряч» помчав угору. Хтось закричав… Начебто жевжик спіймав рикошет, але А Лі ледь не волоком тягнув дівчину до дороги, де з’явилася княжа карета, і не оглядався.
Страх заважав думати. Здавалося, ось-ось щось ударить між лопаток і земля хитнеться, наближаючись до обличчя востаннє. Втішало одне: Айріс вбивати не збиралися. Хотіли б – пристрелили б, коли цілили в крячу. Випадкова куля, стресова ситуація – виправдання було.
– Ти знаєш, кого назвав блазнем, А Лі Шине? – Проклята наречена, навпаки, вивертала шию, щоб подивитися назад.
– Документи я в нього не питав, – огризнувся А Лі, прискорюючи крок. – Он поліція на підході, нехай розбираються.
– А ти вірний? – ні з того ні з сього запитала Айріс. – Не псина і не лайдак?
Він спіткнувся на рівному місці. Отже, романи не брешуть? Треба проявити мужність і наполегливість, і дівчата почнуть вішатися на шию?
– Прокляття не боюся, – пролунало з викликом.
– Це добре… Гадаю, ти будеш моїм дев’ятим нареченим. Мені дуже шкода.
А Лі, навпаки, зрадів невідомо чому і доніс поки що чужу наречену до карети на руках.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно