Злочинна союзниця - імператриця? - Аліна Скінтей

— Я вже занадто багато втратив через свою недбалість, — додав він, і в його голосі звучав відгомін болю, захований за міцними стінами самоконтролю. — Я маю обрати собі імператрицю не серцем. Але якщо так станеться, що моє серце підведе, я його вирву з корінням не роздумуючи!

— Тоді починай виривати вже, — сухо промовила Віана йдучи до дверей. — Естар, те, що я бачу між тобою і леді Морвен, закоханість. Інакшим словом я це не назву. Інші претендентки тебе не цікавлять, якщо взагалі цікавили.

Естар стискав щелепу, відчуваючи, як з кожним словом Віани в ньому зростає внутрішня напруга. Його пальці ледь помітно стислися в кулак, хоча він намагався не видавати своїх емоцій. Але те, що сказала Віана, влучило в саме серце, наче удар ножа, змусивши його забитися швидше.

— Закоханість? — прошипів він, не обертаючись до неї. Його голос був напруженим, наче натягнута струна. — Це просто безглуздя. Ілюзія, яка не має права на існування.

Віана зупинилася на півдорозі до дверей, обернувшись до нього з сумішшю скепсису і співчуття в очах. Вона повільно зітхнула, спостерігаючи за тим, як Естар намагається зібрати себе докупи, тримаючись за звичний імперський спокій, що вже тріщав по швах.

— Ох, імператоре... — її голос став м'якшим, але від того не менш серйозним. — Скільки ще ти збираєшся обманювати самого себе? Думаєш, що можеш продовжувати це вічно? Думаєш, що можеш утримати все під контролем, навіть коли твоє серце вже зробило свій вибір?

Естар обернувся, і його очі зустріли її погляд. У цьому погляді не було злості, лише втома і прихований біль. Його плечі злегка опустилися, ніби він на мить дозволив собі зняти тягар імператорської гідності, що постійно висів на них.

— Я не маю права обирати серцем, — сказав він, і в його голосі було більше розпачу, ніж він сам хотів показати. — Кожен мій крок, кожен мій вибір - це не про мене. Це про трон. Про наш світ. Я не можу дозволити собі слабкість, бо ціна за неї занадто висока.

Віана сумно похитала головою, її погляд став ще м'якшим. Вона підійшла до нього ближче, зупинившись на відстані одного кроку.

— А якщо ти вже платиш цю ціну? — запитала вона тихо. — Якщо все, що ти намагаєшся втримати, вже почало руйнуватися через те, що ти не слухаєш своє серце? Може, настав час поглянути правді в очі?

Естар мовчав, і в його погляді мигнула розгубленість. На мить він виглядав як чоловік, що не знає, як знайти вихід із лабіринту власних суперечливих бажань і обов'язків. Толос не чекала відповіді, покинувши кабінет.