Втікачка з Сутінкового світу-4 - Марина Сніжна

– Як я і казав, ти просто майстер втрапляти в якусь халепу, – хмикнув Асдус, і я ображено насупилася.

– Хто б казав!

– Не буду сперечатися, – весело відгукнувся демон. – Ми з тобою одне одного варті.

І він власницькі обхопив мене за плечі, пригортаючи до себе ближче.

– Асдусе! – прошипіла я, відсторонюючись. – Я гадала, ти вже облишив подібні думки щодо мене.

– Які думки, крихітко?

Все ж таки дивно бачити знайому широку посмішку на чужому обличчі. Та й ідеальним станом зубів нове тіло Асдуса не відрізнялося.

– Сам знаєш, які, – буркнула я.

– Гаразд, зрозумів, не дурень, – демон з небажанням прибрав руку. – Просто намагаюся не втрачати свого шансу, як мені дехто радив, – він багатозначно підморгнув.

– Стривай! – я похолола, усвідомивши невтішну істину. – Ти що думаєш, що Сутінкова відьма про мене тоді говорила? Та з чого ти таке взяв?!

– Ну, – Асдус почухав потилицю, – з тобою все інакше, ніж з іншими жінками.

– І в чому це виявляється? – уїдливо запитала я.

– Мені подобається з тобою навіть просто спілкуватися. Без жодних прихованих намірів, – він знову посміхнувся.

– А тобі не спадало на думку, що ти до мене ставишся як до друга? От і все!

– Крихітко, я вже казав, що Асдусціас Дарнадар з жінками не дружить. Він їх… – на щастя, цей соромітник вчасно замовк і не став продовжувати думку. – Принаймні, гарненьких і молодих жінок, – уточнив він, згадавши, як я йому говорила про потворних бабусь.

– Рада, що ти мене вважаєш гарненькою, – хмикнула я. – Але все буває вперше. Ну от скажи, коли мене Енній цілував, – я скривилася від спогаду про це, але все ж таки продовжила: – тобі було неприємно спостерігати за нами?

Асдус замислився і відповів:

– Скоріше, мені було незручно через те, що він тебе водить за ніс.

– Ось про що я і говорю! Ти мене навіть не ревнував!

– Але Сутінкова відьма ясно дала зрозуміти, що мені варто звернути увагу на того, хто знаходиться поруч.

– І що я єдина жінка, яка там була у той момент?

Я вже навіть не натякала, а прямо-таки підштовхувала його до потрібного висновку. Асдус же, як на гріх, цього разу корчив з себе тугодума.

– Кріспіна? – Він навіть руками замахав, показуючи абсурдність такого припущення. – Та ні, про це і мови не може бути! Хельма точно не про неї говорила!

– Та-а-ак, – простягла я, ледве приховуючи бажання стукнути його по лобі за впертість, – підемо іншим шляхом. Кріспіна тобі подобається як жінка?

– А як вона може не подобатися? – у голосі Асдуса з’явилися дивні ніжні нотки. – Дуже мила і гарненька дівчинка. Така зворушлива.

Я задоволено посміхнулася.

– І ти хочеш сказати, що тобі ніколи і на думку не спадало затягнути її до ліжка?

– Не скажу, що не спадало, – видно було, що демонові неприємно говорити на цю тему, але з поваги до мене він все ж таки відповів. – Але ні до чого це.

– А чому, можна поцікавитися? – мене, як гончу, що напала на слід, навряд чи можна було з нього збити.

– Вона і так дуже добре до мене ставиться. Не треба, щоб прив’язувалася ще сильніше. Все одно у нас не вийде нічого серйозного. Голова її клану ніколи на це не погодиться.

– Отже, ти навіть думав про те, що за інших обставин між вами могло б вийти щось серйозне?

– Не думав! – огризнувся Асдус.

Вперше бачила його таким наїжаченим. Схоже, я і справді зараз проникала в такі глибини його душі, які він волів нікому не показувати.

– Отже, що ми маємо? – я почала загинати пальці. – Перше: Асдусціас Дарнадар зустрічає гарну дівчину, яку не проти затягнути в ліжко. Друге: дівчина сама була б не проти такого розвитку подій. Третє: Асдусціас Дарнадар воліє відійти від своїх звичок і навіть від самого себе відганяти подібні думки на її рахунок. І що з усього цього випливає?

– І гадки не маю, – сказав демон.

– Та те, що ти її кохаєш, дурню! – випалила я.

Набридло наштовхувати його на очевидний висновок.

Очі Асдуса блимнули золотавими сполохами, і він шумно видихнув.

– Ти помиляєшся, – процідив він.

– Та невже? Це ти мене зараз намагаєшся в цьому переконати чи себе? Тоді дай відповідь на ще одне запитання. Якби на твоїх очах Кріспіна почала цілуватися з тим же Хіртієм Барате, що б ти відчув?

Обличчя демона спотворилося. Він так зчепив щелепи, що рипнули зуби.

– Що і треба було довести! – задоволено оголосила я.

– Все одно у нас нічого не вийде, – нарешті, глухо сказав Асдус через кілька секунд мовчання.

– Що я чую?! Асдусціас Дарнадар вперше у житті обирає відступ, а не наступ!

Він насупився і глянув на мене явно недобре. Цікаво, зважилася б я поговорити з ним відверто, якби не велика порція випивки? Важко сказати. Але я була рада, що все ж таки висловила це. Знаючи завзятість Асдуса, не сумніваюся, що за бажання він гори зверне. Хоча, звісно, битися зі стародавнім вампіром йому точно сил не вистачить.