Втікачка з Сутінкового світу - Марина Сніжна

– Просто подбай про неї, – тихий шепіт, майже людський.

Я не могла зрозуміти, знайомий він мені чи ні. Та й у своєму теперішньому стані навряд чи могла б згадати.

– Коли я побачила цю дівчину, то не думала, що ти зробиш її однією з нас.

– Вона має жити, – якось дивно відповів голос. – Стати достатньо сильною, щоб перестати бути такою вразливою.

– Ти ж насправді не збираєшся віддавати її Атію? – похмуро запитала Гілера.

– Ти забуваєшся! – цього разу шепіт здався зловісним і викликав тремтіння по всьому тілу. – Я не зобов’язаний перед тобою звітувати.

– Пробач… – голос жінки став покірним, але в ньому все одно прозирали незадоволені нотки.

– Подбай про те, щоб вона стала достатньо сильною… І щоб переродження проходило нормально.

– Я зроблю все, як ти хочеш.

Щось ніби знову затягло за завісу реальності. І що було далі, я не побачила. Залишилися лише відчуття. Жорстока лихоманка, що чи то вбивала мене, чи то перетворювала на щось зовсім інше…