Втікачка з Сутінкового світу-4 - Марина Сніжна

Він підозріло примружився.

– У чому особлива?

Я завагалася. Не знала, як він поставиться до того, що я ненароком дізналася про деякі таємниці братства.

– Не знаю. У ній наче більше життєвої енергії, – нарешті, ухильно сказала я.

Діор повільно кивнув, схоже, вдовольнившись такою відповіддю. Про те, що зупинитися було важко ще й з іншої причини, я промовчала. Не треба йому знати, наскільки сильно мені хотілося ще більше зблизитися з ним єдиним доступним зараз способом. Пізнати його глибше, зчитуючи спогади та насолоджуючись теплом тіла. Схоже, коли відчуваєш до людини симпатію, її кров здається смачнішою.

Я мимоволі згадала Володаря. Як він якось зізнався, що йому важко було стриматися, щоб не пити мою кров. Що вона йому здавалася неймовірно смачною. Як же я тепер його розумію!

Воїн піднявся на ноги і невпевнено промовив:

– Тепер ти достатньо себе контролюєш, щоб я міг тебе випустити з кола?

– Так. Але краще все одно залиши мене тут.

Я не хотіла допускати навіть найменшої ймовірності, що можу бути небезпечною для нього.

Діор кивнув і рушив до лави. Цього разу, знесилений від втрати крові, він заснув майже одразу. Я ж іще довго прислухалася до його рівного дихання і відчувала щемливу ніжність усередині. Те, що він сьогодні зробив для мене… Навряд чи хтось інший на його місці вчинив би так само. Навіть якби не був Воїном Світлого бога. А інші винищувачі нечисті й поготів краще б мені голову відірвали, ніж живили власною кров’ю.

Що змушує Діора допомагати мені, боронити? Можлива відповідь, що іноді читалася в його погляді, спрямованому на мене, здавалася надто неймовірною. Але такою бажаною, що серце болісно нило від самої думки про це. Невже Діора тягне до мене так само, як і мене до нього? Попри всі перепони. І що це принесе нам обом?

Я важко зітхнула і постаралася не думати про це зараз. Треба поспати і набратися сил. Хто знає, може, завтра ми щось придумаємо.