Таємниця Чорного Дракона. Злочинець - Аманді Хоуп

Дивлячись на його долоні від чогось стало жарко. Наче й жодної непристойної думки, а кров до обличчя прилила. Завжди виділяю чоловічі руки, і у Чорного вони страшенно сексуальні.

- Пані Алана, - висмикнув мене Дракон зі світу фантазій. – Ви чудові, як…

Він зробив багатозначну паузу, окидаючи мене поглядом з ніг до голови і продовжив:

- Як іменинний пиріг у глазурі зі збитими вершками.

Так смішно стало, він точно повторив мої асоціації з приводу вбрання. Стримуючи усмішку, мало не ляпнула: «з'їсти хочете?», та вчасно себе обсмикнула. Це у нас у відділенні я могла так пожартувати, всі б дружно поржали, а тут можуть і не зрозуміти. Особливо ця людина в чорному ще прийме як сигнал до дії.

- Пиріг? - перепитала, і злегка грайливо додала: - А мені сказали, що я схожа на першу весняну квітку.

- Хто сказав? – одразу підхопив Дракон і, хмикнувши саркастично, видав: – Він вам лестить.

- А, ні! – перебив його Барс. – Пані Алана справді настільки гарна, що її можна порівняти хіба що з квітами.

- З дикою шипшиною, - моментально парирував принц Асгард. – Манливо ароматною, але колючою.

Про колючки він правильно помітив.

Вони що, зараз змагатимуться в дотепності? Цілком не згодна бути предметом їхньої суперечки.

- Ваші високості такі уважні! – вирішила швидко взяти ініціативу у свої руки, бо чого доброго до бійки добалакаються. Воно мені потрібне?

З граничною ввічливістю видала:

- Не знала, що чоловіки так добре розуміються на квітах. А я зовсім їх не люблю.

- Не любите квіти? – дуже здивувався Сніжний.

- Ні крапельки, - щиро відповіла йому, радіючи, що розмова перейшла на іншу тему. Тепер я не проти бути у центрі уваги. – Мені подобається на них дивитися у саду, наприклад. А от у букетах, зрізані, зовсім не люблю.

 - А що ж тоді любите? Дорогоцінне каміння? - продовжував випитувати Барс, здається, він серйозно зацікавився цим питанням. Має бажання подарувати?

- Ні, - трохи подумавши, прикидаючи подумки, чи подобаються мені коштовності, тим самим тоном повним байдужості відповіла я.

- Прикраси із золота, гарне вбрання? - не вгавав принц, ніби поставив собі за мету з'ясувати все до кінця.

- Ні, - знову відповіла чесно. До цього я теж байдужа. І сама задумалася, що мені насправді подобається?

Люблю, коли ми з друзями збираємося разом, п'ємо вино і співаємо пісні під гітару, люблю наші походи в гори та сплави по річках, люблю нічні посиденьки біля багаття. Дуже люблю, коли повертаються батьки з довгих експедицій, люблю свого недолугого братика. Знайду і нікуди вже не відпущу, гаденя мале. Люблю Серьогу за його добру, спокійну вдачу, за почуття захищеності та тепла поряд з ним. Люблю свій галасливий будинок та сусідів зверху з їхнім вічним ремонтом. Здається, навіть Катьку із сусідньої квартири люблю.

Як же я за цим усим скучила! Так тужливо серце стислося.

Тільки принцам всього не скажеш, тому я лише знизала плечима і сказала те, що мене привабило в цьому світі.

- Мені подобається, коли батько творить свою магію, це так дивно. Люблю, коли моя служниця приносить обід, і ми з нею розмовляємо годинами ні про що, - несподівано для себе сказала їм те, що на душі було.

Про одне промовчала, про те, що серце починає сильніше битися побачивши одну деспотичну людину, що розум відмовляється ясно мислити, як тільки він виявляється поруч. Що спогади про його поцілунок мене досі вводять у трепет і розливають жар по всьому тілу. І мене розриває на частини від того, що я можу невдовзі повернутися додому і більше ніколи його не побачу.

- Вам подобаються дивні речі, - промовив тихо Чорний Дракон, а я одразу напружилася.

Невже він побачив щось у моїй голові? Краще ні. Інакше я ніяк не зможу пояснити ті образи, що промайнули в моїх думках.

Треба було терміново рятувати становище, сподіваючись, що принц нічого не зрозумів.

- Ще я люблю солодощі! – заявила з невинним виглядом, розглядаючи страви на столі. - Хтось обіцяв здивувати мене вишуканими ласощами.

- О! Вибачте! - на мою радість підхопив тему Барс. - Я так захопився розмовою, що й забув про свою обіцянку. Спробуйте це!

За останніх слів він підвівся і почав власноруч мені накладати шматочки тістечок різних форм, розмірів і кольорів. Наповнивши широку тарілку, простяг мені.

- Дякую! - взяла блюдо з його рук, із задоволенням розглядаючи вміст. Виглядало досить апетитно. Тістечка були маленькими, якраз на один зуб, що мені здалося дуже зручним.

Спробувавши перше-ліпше, навіть заплющила очі від задоволення.

- Ммммм, - промуркотіла і заявила захоплено: - Це правда, дуже смачно!

Але варто було розплющити очі, як натрапила на два дуже зацікавлені погляди. Принци дивилися на мене з однаково приголомшеними виразами на обличчях. Настало розуміння, що я знову зробила щось не так. Тут панує заборона відкрито демонструвати свої емоції? Чи їжею не можна насолоджуватися?

- Ви теж маєте це з'їсти! - промовила Дракону, зніяковівши, під їхніми неоднозначними поглядами.

- Я наллю вам вина, - кашлянув, та ніяково заходився доглядати за мною, принц Аслек.

Чоловік у чорному сидів не рухаючись, лише пильно за мною спостерігав. Знову щось запідозрив? Не можу знати всіх нюансів цього світу. Може, у них дівчата зовсім солодощі не їдять. Чи це щось означає? Треба у Мірани розпитати.

Знову я прокололася. У досаді засунула в рот ще один шматочок. Смакота! І знову від насолоди замичала. Та ну їх! Це ж просто шалено! Нічого краще в житті не їла. Додому збігатиму, обов'язково загляну до Барса, прихоплю мішечок, інший.

- З чого це зроблено? - запитала Сніжного, вказуючи пальцем на ласощі, що особливо сподобалися.

- Ці солодощі везуть до нас через море, - почав здалеку Барс. - Я радий, що зміг вам догодити. Сподіваюся, тепер ви частіше заглядатимете до мене?

- Їх можна придбати в місцевій лавці, - не дав мені відповісти Дракон, зневажливо пирхнувши.