Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

– Ну привіт, князю, – сказав чоловік із клинком. – Ти везучий сучий син, але вибору в мене немає. Тобі не викрутитися знову.

– Тобі теж, Лаєне. – Джі Лін безтрепетно ​​дивився супротивнику в очі. – Даремно ти прийшов.

– Ти бачив мене. Я не міг не прийти.

– Тобі не було чого боятись. Я думав, що то моє марення. Я не шукав би тебе, бо не вірив у твою реальність. Люди нечасто воскресають.

Лаєн пересмикнув плечима.

– Значить, я зробив дурість, але цього вже не змінити. Вибач, князю, нічого особистого, ти мені навіть подобався. Шкода, що ти маєш померти… Ти найкращий у своїй династії, і це не лестощі. Я радий був би побачити тебе на валесійському троні, але… Мабуть, не судилося.

– Не судилося… – луною відгукнувся Джі Лін. – Мені теж шкода.

– А можна докладніше для тих, хто бачить цього виродка… чоловіка зі складним характером уперше в житті? – не витримала Лисиця.

– Знай своє місце, жінко, і я, можливо, тебе пощаджу! – к презирством кинув Лаєн.

Двері розпалися остаточно. Вбивця відсунув стусаном ліжко і з напрочуд самовпевненим виглядом переступив поріг.

– Розпусниця… Тьху!

Меліса поперхнулася вдихом.

– Ти точно лінг? Не повіриш, але їм я подобаюсь. Усім. Чесно.

Лаєн сплюнув на візерункову підлогу, підняв клинок до плеча.

– Я вищий за умовності. Мене не схвилює поклик крові.

– Впевнений? Тому що я дивлюся на тебе і хвилююся. Мені ще ніколи не хотілося так сильно…

На мить він мимоволі опустив очі.

– …вбивати, – договорила Лисиця. – І це теж… Ну, нічого особистого.

Прогримів постріл. І лінг, і Джі Лін із однаковим подивом витріщилися на пляму крові, що розповзалася по плечу Лаєна.

Зазубрений клинок зі стуком упав на дерев’яну стінку ліжка і перевалився на подушку. Вбивця похитнувся, зробив крок до стіни, важко осів на рештки буфету. Князь почав сліпо нишпорити по своїх боках.

– Тримай. – Меліса віддала йому невеликий револьвер, який витягла з-за його ж пояса на секунду раніше. – Нотації прочитаєш мені пізніше.

– Чудовисько! – Лаєн затискав рану і намагався підвестися.

– Абсолютна правда. – Лисиця нависла над ним, зовсім не побоюючись. – Я – не добренький князь Пагорбів, грати брудно навчена давно, розташування нервів знаю добре. А на що ти розраховував, хто б ти не був? На поєдинок? Як у війну? Ти зі зброєю, Джі Лін Рі – з силою духу та думками про Батьківщину? Ну вибач.

– У нього був револьвер!

– І зламані пальці. Так-так, зламані, я починаю пригадувати минулу ніч… Не важливо. Суть у тому, що все, як завжди, йде чесно, так? З погляду бандита, звісно. Але я не збираюся знущатися. Нині сили приблизно рівні. Хочете, залишу вас наодинці мірятися… кхм, розумом?

Лаєн примружився, його очі небезпечно заблищали. Він ривком відірвав рукав і перетягнув плече, допомагаючи собі зубами.

– Хочу. – Лінг опанував себе на подив швидко. – Ти мені подобаєшся, хто б ти не була.

– Так, я така. Князю?..

«Не розчаруй мене. Будь ласка, не змушуй мене шкодувати про все, що я про тебе говорила і думала», – Меліса скоса глянула на Джі Ліна, намагаючись зрозуміти, що в нього на думці.

Князь стиснув револьвер лівою рукою, направив його на супротивника.

– Пане Аноза, вас заарештовано за напад, викрадення, фальсифікацію, використання дитячої праці, розбій, підпал та вбивство. Це громадський арешт, ваші права вам зачитають поліцейські. Я дуже хочу вас пристрелити і мрію, щоб ви дали привід. Запитання? Претензії? Прохання? Не турбуйся марно, цим займатимуться в управлінні.

– Боягуз! – Лінг аж почервонів від злості. – Ти жалюгідний, Джі Лін Рі! Ти завжди ховатимешся за спиною жінки? Спочатку Майва, тепер ця ненормальна…

Князь зробив крок до Лаєна. Лисиця підібрала зазубрений меч і теж ступила ближче, розуміючи: лінг не здасться без опору.

– Не приплітай сюди Майву, – прошипів Джі Лін. – Вона працювала як проклята, поки ти корчив із себе тіньовий уряд.

– Вона працювала зі мною, недоумку!

– Брехня, – рівно заперечив князь.

– Вона виконувала всі мої накази!

– Ти міг її примушувати, але це не робить Майву злочинницею.

Лаєн закотив очі.

– Ну, дурень… А що робить? Кримінальний кодекс я знаю напам’ять, якщо піду під суд, її обов’язково потягну за собою. Не шкода любов свою єдину?

Джі Лін помітно здивувався, револьвер у його руці здригнувся. Лінг не змарнував момент – рвонувся до нього, щоб обеззброїти, змінити розстановку сил на свою користь.

Князь натиснув на спуск, але куля пішла у стіну.

Незважаючи на поранення, Лаєн рухався швидко і спритно. Він вибив револьвер і стиснув пальці на зап’ясті Джі Ліна.