Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб
– Він за нею сохне, а вона горда! – заголосила мала. – Букет взяла, і ні дякую, ні пішов геть! Він місця собі не знаходить, а вона сидить як зачарована принцеса в замку і не ворушиться! Ми листа їй написали. Зажадали, щоб вона визначилась і не морочила йому голову. А вона знаєш що?!
«Він – це дядько Спритник, а вона?..» – не міг зрозуміти А Лі.
– Що?.. – повторив за дівчинкою.
– Вона сама приперлася! До нас! Сказала, нам треба познайомитися ближче! Не їм, а нам із нею, уявляєш? Вона що, за нас заміж зібралася? Ми, між іншим, і без них проживемо! У Саті документи є, вона легко опіку може зробити, он як!
– До вас приходила…
– Кобила ця випещена. З порога заявила, що татко поганий, обікрав її без совісті.
А Лі повільно вдихнув і видихнув, намагаючись розподілити ролі. «Випещена» – це точно не про ту молодицю, яку бабуся зібралася сватати. А якщо так… Невже пані Ереса Руденс спіймалась на солодкі промови Спритника? Ну і ну!
– А він?
Мірта з несамовитим чавканням проковтнула останню цукерку і облизала обгортку.
– Що він? Виляти почав. Про печатку якусь молов, змовників приплів… А вона… Павичиха! Заплакала як корова перед бійнею. Сказала, що татко її серце викрав. Ти колись чув таке, А Лі? Нормальні люди так не розмовляють.
– До чого тут змовники?!
– Мені твоя бабка потрібна! – Ласощі закінчилися, і в дівчинки не залишилося причин для балаканини. – У нас там таке закрутилось! Без неї ніяк.
– Там бабця. – А Лі знову вказав на дорогу. – Мене чекає біля воріт розплідника. Сватати когось збирається.
– Ти чому одразу не сказав?!
Мірта вискочила за поріг, відчинила хвіртку ногою і помчала вперед, плутаючись у довгих полах святкової сукні і чіпляючись сандалями за кожен камінь.
Переодягнутися швидко А Лі не зумів: і кілька «красульок» вимагали уваги, і гризня крутилась як ненормальна, погрожуючи ось-ось зробити дірку в годівниці. Дрібниці нагромаджувались, і незабаром стало ясно: бабуся обов’язково розгнівається.
Щоб згладити її невдоволення, А Лі причепурився за всіма неписаними правилами чоловічого товариства. Сліди нічної гулянки з обличчя нікуди не ділися, але в поєднанні зі строгим охайним одягом, чистим взуттям, причесаним волоссям і запахом парфумів мали не настільки зухвалий вигляд. Тобто, звичайно, правильне визначення – жалюгідний, але А Лі вважав за краще подумки величати себе гулякою, а не невдахою, який уперше в житті відчув похмілля.
Останній погляд у дзеркало – і він вирішив, що бабця не знайде, до чого причепитися.
У двері несміливо постукали.
«Тільки не це… Прислала когось. Тепер до вечора гризтиме за неквапливість!» – А Лі був на кухні й одразу ж поспішив до виходу.
Спіткнувся, зачепив стіл… «Відьминська» кришталева кулю, яку доставили з Валесії минулої зими і яка поки не окупилася, хитнулась і покотилася до краю.
– Ах ти ж поганка!.. – Впіймати її вдалося в останню мить. – Тобі ще крутитись і крутитись, поки відслужиш своє!
– О боги… – пролунало за вікном. – І справді чаклун…
Голос незнайомий. Жіночий, високий, знервований. Зіткнутися з його володаркою не хотілося. Не зараз. Не в цей божевільний день.
Зовнішні двері відчинилися, протяг підняв фіранки в кухні, брязнуло скло у віконній рамі.
А Лі квапливо вискочив у сіни, стер з лиця невдоволення.
– Вибачте, але…
– Допоможіть мені! – Худорлява дівчина в сукні, які зазвичай красуються на обкладинках модних журналів, не дозволила вимовити жодного слова. – Бачу, ви вже все побачили… – Вона підійшла впритул і торкнулася кінчиками пальців «чарівної кулі», яку А Лі досі стискав у руках. – Так, я – поганка, і моя доля – крутитися, поки вистачить сил. Витягніть мене з цього зачарованого кола!
– Вам відьма Шесса потрібна.
– Що мені робити? – Незнайомка взагалі не слухала. – Що ви там… емм… зрите? – Вона висмикнула кулю і тицьнула її А Лі під ніс. – Прокляття?!
«Подряпини і штамп виробника», – напрошувалася відповідь, проте дівчина навряд чи очікувала правду.
– Бачу, що вам треба справжня відьма. Шесса. Бабця. І бачу, що до завтра вона зайнята. До побачення.
– Я більше довіряю думці чоловіків, – оголосила невідома, впевнено відтісняючи А Лі на кухню. – Вони компетентніші та чесніші.
«Бабуся за таке в очі плюнула б», – та в якийсь момент у поперек уперся стіл, і відступати стало нікуди.
– Ви з першого погляду справляєте гарне враження, – заявила незнайомка. – Від вас віє професіоналізмом та відповідальністю. – Вона віддала кулю і витягла з непримітної кишеньки невеликий гаманець із золотими ґудзиками. – Ну що? – На підлогу спланувала візитівка. – Як зняти прокляття?
А Лі зупинився. Поруч були гроші, і, зважаючи на все, ці гроші могли змінити власника без особливих зусиль.
– У вас непросте життя, пані Ліст.
