Проклята наречена і таємниці Пагорбів - Олена Гриб

Так, Майва Аноза майже постійно поруч. Тиха, непомітна, працьовита… Вона нічого не вимагає і ні на що не сподівається. Займається притулком, музеєм, розплідником кряч та ще купою всього, до чого іншим немає діла. Часом створюється враження, що ця миловидна жінка, яка два роки тому втратила коханого чоловіка, існує в кількох екземплярах, і всі вони вдень і вночі працюють на благо Пагорбів.

Дівчатка з притулку впевнені: тільки велике кохання і непереборне бажання бути поряд із Джі Лін Рі змушують директрису гарувати, не покладаючи рук. Маленькі романтики… Їм поки що не зрозуміти, що життя не складається з любовних мук.

Покійний чоловік Майви, чистокровний лінг, любив князівство. Називав його останнім оплотом чаклунства, збирав артефакти шесс, писав статті, запрошував туристів… Він загинув у горах, розшукуючи міфічного останнього чаклуна. Майва продовжила його справу, але зосередилася на реальності.

Князь не уявляв Пригір’я і замок без неї. Містяни, мабуть, теж, і це породило чимало чуток. Пліткарям не важливо, що приваблива вдова і неодружений чоловік проводять багато часу в компанії одне одного лише з ділових причин.

Втім, яка різниця, що думають люди? Джі Ліну багатьох сватали – і жодного разу не потрапили в ціль. Він вважав особисте життя тому й особистим, щоб не виносити його на люди.

Дзвінкий голосок рудого дівчиська, що розмовляло зі стражниками біля воріт як із найкращими приятелями, нагадав: годинник цокає. Князь перетнув вестибюль і увійшов у невеликий флігель, що примикав до східної стіни. Там стояв єдиний працюючий (спасибі Сему та його ремонту) телефонний апарат і сидів сонний хлопчина, до чиїх тимчасових обов’язків входило відповідати на дзвінки і кликати тих, кому вони призначалися.

– Відпочинь, Олісе.

– Д… д… д-дякую, князю! – Хлопець позіхнув і, зніяковівши, вискочив із кімнати.

Джі Лін узяв слухавку і зупинився, роздумуючи, кого потурбувати насамперед. Про підозрілі розмови у місті багато хто має знати. Якщо щось назріває, начальник поліції, напевно, в курсі – чи підозрює недобре. Але вчора під час зустрічі він поводився як завжди. Скаржився на злодіїв, п’яничок та хуліганів – не на бунтівні настрої.

«Почнемо з протилежного», – вирішив князь, набираючи інший номер – із тих, які не знайдеш у телефонній книзі.

– Татко Зік спить, – відповів анітрохи не сонний чоловічий голос. – Кому горить?

– Тому, в кого є гроші та питання.

– Багато грошей?

– Татку Зіку вистачить на ту крячу, що він приглянув минулого тижня.

– Про що питання?

– Про короля, Пагорби та смерть. Терміново.

– Докази чи чутки?

– Все.

На протилежному кінці лінії мовчали досить довго.

– Завтра ввечері у розпліднику, – нарешті зволили відповісти. – Татко Зік сповна відпрацює найкращу крячу.

Клацання і гудки …

Джі Лін посміхнувся. Татко Зік пишався тим, що може отримати будь-яку інформацію в найкоротші терміни. Його джерела – ті, кого називають дном суспільства і хто часом інформованіший за вельмож. Звісно, вірити всьому, що він скаже, не можна, але цей чоловік мав безперечний плюс: Татко точно не працював на Фабіана.

– А тепер послухаємо офіційну думку, – пробурмотів князь, в очікуванні довгої розмови сідаючи на стілець і набираючи черговий номер.

Як і передбачалося, начальник поліції без зайвих уточнень погодився на зустріч і пообіцяв приїхати за п’ятнадцять хвилин.