Некровний брат мого батька - Вікторія Вашингтон
— Ти такий великодушний, Кайле! — з іронією виплюнула я, ніби ці слова були справжнісінькою отрутою. — Але це моє життя, і я сама вирішую, з ким спілкуватися, а з ким ні, — сказала я, обстоюючи свою позицію і відчуваючи, що це лише початок. — І хто тобі такий дозвіл дав? — мій голос тремтів від обурення, але я намагалася зберегти спокій.
Кайл не відповів відразу, лише дивився на мене своїм крижаним поглядом. В його очах було щось нерухоме, ніби він ухвалив остаточне рішення.
— Я не бажаю бачити тебе і на кілометр поряд з ним, — нарешті промовив він, ніби підтверджуючи свою думку.
Мене охопило почуття сказу. Як він сміє вирішувати за мене? Якби він мав право втручатися в моє особисте життя? У мене почалася паніка – я не могла допустити, щоби мені щось диктували.
— Ти не маєш на це права, Кайле! — Мій голос тремтів, але я не збиралася здаватися.
Кожна секунда, проведена з ним, поряд лише посилювала ситуацію.
Кайл лише кивнув, ніби очікуючи саме такої реакції від мене. Його вираз обличчя залишався байдужим, але я бачила, що він налаштований на серйозний опір.
— Я все сказав, — його голос прозвучав твердо.
— Іди до біса зі своїми тупими наказами, — нервово випалила я. — Я не збираюся потурати жодному з них, — кинула насамкінець, перш ніж піднятися до своєї кімнати.
