Некровний брат мого батька - Вікторія Вашингтон

Він не встиг зреагувати та втримати мене. А може, просто не хотів цього робити.

Але я більше не могла витримувати його близькості.

Додому додому. Там хоча б можна замкнутись у кімнаті, в якій мене ніхто не турбуватиме.

Я не хотіла його поряд, не хотіла його турботи та уваги. Мені просто потрібно було відірватися від усього цього хворобливого вибуху емоцій і просто піти геть від нього від себе.

Він глянув на мене так, ніби хотів щось сказати, але мовчав.

Я відповіла такою ж тишею. Мовчки пішла за ним до машини і сіла на заднє сидіння.

Дивно, що я не почула, як машина під'їхала так близько до місця, де він знайшов мене.

Ще мене здивувало, що він не відправив за мною Девіса, а сам приїхав. Але я відразу прогнала ці думки геть. Час перестати шукати сенс там, де його немає.

Всю дорогу до дому я терла плече та ключицю. Після його дотиків мітку нещадно палило так, ніби вона вимагала більшого.

Єдине, на що я сподівалася, що його біль від мітки зараз у тисячу разів потужніший. Нерозумно, але ця думка хоч трохи мене радувала.