Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Чую м'які кроки, з-за повороту праворуч показується висока струнка блондинка у синій сукні та прямує до сходів. Але помітивши нас, різко гальмує, кидає швидкий погляд на Жозелін, а потім уважно розглядає мене. На обличчі не відбивається жодних емоцій. Лише очі задумливо примружуються. А потім губи розповзаються у доброзичливій усмішці. 

– Світлого дня вам, сьєро. Жозелін, не познайомиш нас?

Моя компаньйонка ніяк не встигає відповісти, бо слідом за блондинкою з’являється і мій вчорашній рятівник. Погляд чорних очей миттю спрямовується на мене, і в них спалахує щось схоже на здивування. Звідкись, гріючи моє жіноче самолюбство, приходить відчуття, що йому дуже подобається побачене. Чоловік, не звертаючи ні на кого уваги, підіймається мені назустріч і подає руку.

− Соломія, − вимовляє він замість вітання. − Дозволь допомогти. Жозелін, можеш бути вільна.