Некровний брат мого батька - Вікторія Вашингтон

— Люблю тебе, Норо, — щоразу, коли він це вимовляв своїм хриплуватим голосам, я бентежилася, як у перший раз.

— І я тебе, — відповіла, продовжуючи посміхатися.

***

Ближче надвечір спускаюся на кухню, але дорогою туди стикаюся з Кайлом прямо на сходах.

— Чому ти ще не готова? — Він пильно оглядає мене з ніг до голови.

Незграбно стає від цього пильного погляду і я навіть піднімаюся на одну сходинку назад.

— А повинна? — запитливо піднімаю брову.

Кайл виглядає бездоганно. Чорний строгий костюм із білою сорочкою, на якій розстебнуті верхні гудзики.

— У тебе десять хвилин, — похмуро сповіщає Кайл, простягаючи мені пакет із незрозумілим вмістом.

— Що це? — я окидаю його поглядом.

— Одягни це, — наказує Кайл. — Навряд чи в тебе є відповідне вбрання для цього вечора.

Я хочу відразу ж сказати, що нікуди не збираюся йти, але після його слів усередині мене піднімається миттєвий ураган із емоцій.

— А, так? — посміхаюся я. — Добре, — я буквально вириваю цей пакет з його рук, жадаючи цією ж рукою вліпити йому ляпас.

Швидко підіймаюся до своєї кімнати, поки в голові вимальовується план.