Я обираю бути твоєю - Ольга Островська

Вона з'являється переді мною раптово, і я різко гальмую, зупиняючись перед своєю знахідкою. Неначе скінчився заряд батарейки у кролика. Дихання рваними хрипами виривається з грудей, мене хитає, як листок від вітру. А очі не можуть відірватися від дивної та недоречної споруди, що стоїть посеред лісу.

Це арка. Дві колони, склепіння, все воно виглядає страшенно старим. Проста арка. Якщо не зважати на те, що її тут просто не має бути. Звідки? Навіщо? І чому так тягне ступити в неї? Шалено тягне. І так само до божевілля страшно.

Позаду чуються поспішні кроки. А через мить поряд зупиняється захекана Васька і теж оторопіло витріщається на мою знахідку.

- Що це?!! Глюк? - висловлює вона питання, яке і мене саму дуже турбує.