Його омана - Анні Ксандр

— Ідо…

— Перепрошую, пане. Блондинка, волошкові очі, ну і зі всіма принадами, як ви то все любите…

Я потер очі, хоча насправді навіть соромно стало, що геть персонал встиг вивчити мої вподобання. Та й дивитися, як дівчина візуально описувала невидимі контури навколо себе було вкрай важко. 

— А її ім’я випадково не знаєш?

Іда співчутливо підтиснула губи й поквапилася змінити тему.

— Якщо це все, то чи можу я вже піти?

— Звісно. Дякую, Ідо.

Та чомусь від цієї розмови анітрохи не полегшало. Хоча дурень, бо сподівався саме на це.

А задля потрібного ефекту запрошую до паралельної книги Софії Вітерець: