Не повертай мене - Джулія Рейвен

— А чому б не спробувати зламати його комп? — несподіваною пропозицією розсікає нашу безмовність Нік. — Самі подумайте: хто зараз зберігає інфу на папері? Вся документація давно автоматизована, навіть якщо вона і незаконна. Кілька годин роботи — і я дістану найстрашніший компромат на Яворського.

— Точно, Нік, ти — геній! — моя пригніченість моментально пішла геть, і я радісно закрутилася на колінах у Яна. — Може, тому я і не могла нічого знайти в сейфі? Тому що все надійно заховано у ноуті під паролем.

— Лялечко, — гаряче дихання Яна торкнулося мого вуха, — ще кілька разів покрутишся, і я попрошу брата зробити вимушену зупинку.

— Що? Чому? А, ой, — збентежено запинаюся і намагаюся не робити більше зайвих рухів, — Ян, знайшов про що думати. Спочатку нам треба серйозно поговорити, — намагаюся не видати в голосі образу, але все ж таки надлом у фразі мене видає. 

Ян задумливо бере мою руку і залишає невагомий поцілунок на пульсуючому зап'ясті, змушуючи армію мурашок пробігти моєю шкірою.

— Ти маєш рацію, лялечко, нам варто багато обговорити.

Проковтую той клунок прикрості, що не давав мені спокійно дихати останні дні, і акуратно висмикую свою руку з його захвату. Емоції трохи стихли, і неприємні спогади проникли в душу. Я досі сумніваюся, що Ян не причетний до шантажу. 

Хоча, навіщо він тоді повертався б за мною, ризикуючи собою і братом? Якби… якби не відчував до мене щось більше, ніж просто симпатію. Як же хочеться зараз обдуритись і повірити в таке банальне пояснення. Але поки інших варіантів немає, я віритиму в краще. 

Бо Ян — хороший. І це аксіома, яка не потребує доказів.