Оновлені почуття - Ірина Айві

Глава 3

Вітер розвіває моє волосся, б'є в обличчя морською вологою та піском. Небо сьогодні по особливому темне. Величезні сірі хмари збираються до купи, щоб вибухнути грозою. Синоптики не обіцяли дощу, але й життя не казало мені готуватися до "сюрпризів". 

Повірити не можу, що це все відбувається зі мною. За один вечір моє спокійне життя перетворилося на суцільний безлад з величезною купою проблем у які я вляпалася завдяки Поліні. Як же мені тепер бути? 

-- Зачекай! Не тягни мене за собою так ніби я мішок непотребу, -- злилася я, опираючись незнайомцеві. Та буксування на піску не найкращий спосіб переваги цьому тупому віслюкові.

-- Невже шльондра бажає, щоб її вели під руку до місця гріхопадіння? Може ти думаєш, що тебе там чекає шампанське  зі стиглими полуницями? -- знущався негідник, назвавши мене продажною. 

-- Я не шльондра і ніколи нею не була. Ти про мене нічого не знаєш, -- кричала я, забираючи за вухо неслухняне волосся. 

-- Я знаю про тебе геть усе. Мені достатньо того, що я бачив. Підстав називати тебе шльондрою у мене більше ніж достатньо. 

Незнайомець привів мене до рятувального човна й з огидою відпустив мою руку. Не втримавшись на ногах я боляче приземлилася на ніс човна. 

-- Чого ти хочеш від мене? -- запитала я, намагаючись підвестися, опираючись на руки. 

-- Багато з тебе не візьмеш. Що ти вмієш? Зраджувати найкращих подруг, брехати заради власної вигоди, продавати себе й своє тіло такому покидьку як Захар, а потім бігти на пляж до коханця який мав тебе, як послідню хвойду. Ви злигалися тут, як скажені собаки. Дивлячись на вас мене мало не знудило.

О, Боже! Як мені бути? Що говорити і де знайти вихід? Хаос у голові віддаляв від свідомого мислення. Я не знаю чи можна розповідати, що я не Поліна. Якщо він розкаже про підміну Захарові, то сестра може постраждати. Та він уб'є її якщо дізнається про те, що ми начудили удвох, але якщо я не поясню, то дістанеться саме мені. 

-- І все-таки  ти мене виграв. Що далі? -- питаю, дивлячись просто в очі незнайомцю. 

-- Сьогодні мій день. Я отримав те що хотів,    залишилося лише розслабитися. Захар полюбляє користуватися чужим от я й наслідую його приклад, -- прогуготів незнайомець, натякаючи на щось дуже непристойне.

-- Я не забавка для твоїх ігор. Та це просто дикунство якесь. У якому світі ми живемо? Змусив, звабив, купив, виграв ... Ти про цивілізацію взагалі чув? -- обурююся через його слова. 

-- Допоможи мені отримати задоволення, бо ти саме та ким себе назвала. Тепер ти моя іграшка. Я можу робити з тобою все що заманеться. І розпочну я негайно. Знімай з себе цей клапоть сукні, -- грубо дає чіткий наказ. 

Навіть під страхом смерті я не виконаю його бажання. І Поліну я вигороджувати теж більше не збираюся. Я не знаю у що вляпалася сестра, але я більше у цьому участі не прийматиму. 

 От де вона зараз, коли так мені потрібна? Попросила допомоги,  а  я дурепа повірила їй. Хоча знаючи легковажний характер Поліни можна було здогадатися, що подібна інтрига добром не закінчиться. 

-- Зачекай! Я хочу з тобою поговорити. Насправді сталася прикра помилка, -- набравши в легені повітря, починаю пояснювати, як усе є насправді. 

-- Прикра помилка це те, що такі жалюгідні люди як ти живуть у цьому світі. Ти сама вже не розумієш хто ти. Мабуть, ділиш своє життя навпіл. 

-- Я розумію, що ти з якихось причин хочеш завдати мені болю, але насправді все не так, як ти думаєш ... Я не Поліна! Я її сестра близнючка. Сталося так, що Поліна попросила мене підмінити її на вечір. У неї виникли певні труднощі, тому я погодилася зіграти свою сестру. Це не проблема, враховуючи те, що в нас одинакова зовнішність.

-- Ти мені тут байки не заливай, ... сестра близнючка. Перш ніж виграти тебе у Захара я бездоганно вивчив твою біографію. Хтива, брехлива та корислива сука, ось хто ти така Поліно. 

-- Але я кажу правду, -- з відчаєм заскімлила я, змахуючи непрохані сльози. 

-- Доведи! ... Доведи, що вас двоє. Що сестра близнючка не плід твоєї божевільної уяви.

-- Але зараз це зробити неможливо. Я не знаю де моя сестра. Вона зникла. Ми домовлялися про підміну лише на кілька годин та зараз Поліни ніде немає. 

-- Слухай уважно, брехлива суко не треба мені тут казочки розповідати. Я бачу тебе наскрізь. Роздягайся! Якщо не знімеш своє лахміття, то я матиму тебе заселивши його тобі на голову. 

Слова цього покидька сповнені рішучості. Я ні на мить не сумніваюся в тому, що він зробить все як сказав. Він наближається до мене наче ураган. Стрімко, рішуче і з твердим бажанням стерти мене з лиця землі. 

-- Стій! Зачекай! -- витягую вперед себе руки, щоб хоч якось захиститися, але негідник різко хапає мою руку й тягне до себе. 

Боляче вдарившись об сталеві груди я не стримую стогін, але не припиняю зусилля вирватися з чіпких лап звіра. 

-- Пізно! Задовольняєш двох, догодиш і третьому. Ти ж професіонал! Треба було думати головою перш ніж лізти у труси до Захара. 

-- Я не Поліна. 

-- І я не принц на білому коні. Замовкни нарешті, і не дратуй ...

-- Я -- Піона! ... Піона Зуяр. Я не проститутка! -- кричала я, коли мерзотник мацав мої груди. Гидко зминав їх долонею, видаючи дикий, хтивий регіт. 

Мені бракує повітря, я буквально задихаюся під цим негідником, але боротьбу не припиняю. Б'ю кулаками сталеві груди й кричу роздираючи горло, що я не Поліна, що мене звати Піона. Я повторюю ці слова наче мантру, сподіваючись матеріалізувати їх. 

Та на жаль негідник глухий до моїх надривних криків. Його не бентежать ні мій супротив, ні сльози які градом котяться по щоках. На мить я ловлю себе на думці, що мій страх приносить йому задоволення. Його сильні руки повзають моїм тілом наче змії. Виплескують свою хтиву отруту обпікаючи мою шкіру.

Гидко! ... Страшно!  ... Боляче! ...

-- Припини мене мацати! Благаю! -- молила я, жалісливим криком. -- Я не Поліна! Я її сестра ... Чому ти мені не віриш?