Не повертай мене - Джулія Рейвен

Адже тут мають жити люди? 

«Де ж ти, Мія?» — всоте перепитую подумки, прокручуючи всілякі варіанти її зникнення. І майже всі вони нічорта мені не подобаються. 

Головне, щоб вона знайшлася живою та неушкодженою. Решта — неважливо.

Варто мені тільки подумати про Мію, як мене затягує у вир порочних і якихось зовсім мені не властивих думок. Ніколи я не мріяв про серйозні стосунки та сім'ю. 

При нашому стилі життя підходить випадковий перепіхон. І не більше. 

Але Мія… Не знаю, що чорт забирай, відбувається, і чому вона мене так зачепила, але я не можу її втратити. 

Я не впевнений, що на нас чекає завтра, але сьогодні я хочу провести тільки з нею.

Та що це зі мною? Зовсім збожеволів у цій глушині. Розмірковую, як закоханий підліток, статусами з пацанськими цитатками.

За сотню метрів помітив верхівки пофарбованих дахів. Нарешті. Радо видихнув і прискорив крок. 

Зупинився біля першого будинку і, відчинивши хвіртку, голосно покликав господаря. Але гнітюча тиша не поспішала відповідати. Начебто навмисно нагнітала тривожну обстановку.

— Нема їх! — охриплим голосом відповіли за спиною. 

Я обережно обернувся. У сусідньому дворі, спершись на тростину, з підозрілим прищуром на мене дивилася згорблена бабуся.

— Ти чого ошиваєшся по чужих хатах? — тоном досвідченого слідчого спитала вона. — Весь у наколках такий… Зек чи що? — бабуся гидливо скривилася.

— Ні, що ви, — вкрадливо поспішив заспокоїти її, щоб вона не підняла паніку на все село, — у мене наречена зникла. Приїхали відпочити на дачу. Вранці прокинувся, а її немає. Не бачили випадково?

— Так, тільки ж що в лісі дівчину знайшли, мертву. Кажуть, не місцева. Усі наші туди вже побігли. Чи не твоя раптом?

— Що? — не вірячи в почуте, перепитав її, швидше для проформи. — Не може бути.

Ноги самі кинулися у бік густого бору. Крізь гомін думок чітко долинала лише одна: «Це не Мія. Це не Мія».

Але мої боязкі надії розчинилися в жорсткій реальності, коли я здалеку помітив тендітну білявку на землі, в оточенні натовпу роззяв.