Зі спогадів падшого ангела - storyteller marshmallow

— Добре, я зроблю все, що ти попросиш, — з останніх сил сказала я, опустившись на своє звичне місце — поверх шафи.

Приходячи до тями, я помітила, що люди так само бігали й метушилися над нерухомо лежачим тілом.

— У мене вийшло, я зробила все, тепер вона житиме, — переможно промовила я.

Дівчина на руках мого хлопчика повільно відкрила очі. Для людей це було дивом. Вони заметушилися ще більше. Які ж вони наївні — не розуміють, що їхні дурні й безглузді дії ні до чого, якщо на землю піднімається темний ангел — він не піде без своєї жертви.

Що буде далі, я навіть не задавалася цим питанням. Тепер усе одно — вони будуть разом, вони будуть щасливі, мій хлопчик буде щасливий, а для мене зараз це найголовніше.

Я дивилася звисока на миготіння людей і вперше ні про що не думала. Усі думки вилетіли з голови і зграями птахів понеслися геть. Пізніше дівчину відвезли до лікарні, а мій хлопчик поїхав із нею. Люди поставили діагноз — серцевий напад. Тепер він удвічі більше піклувався про неї, став для неї ангелом на землі.

Ніч змінювалася днем, а день — ніччю. Усе було так, як і раніше. Ночами я піднімалася на небеса, щоб подивитися на землю зверху. Але одного разу я не змогла покинути землю. Дівчині стало погано, мій хлопчик не відходив від неї ні на хвилину, а я весь цей час була з ними. Сиділа на підвіконні лікарняної палати і спостерігала за появою зірок.

— Здрастуй, ангеле, — почула я за спиною скрипучий голос. Того дня я навіть не помітила, наскільки він був неприємним і різав слух. — Я прийшов отримати борг.

— Здрастуй, — відповіла я, повернувшись обличчям до нього, — чудово пам'ятаю про свій борг.

Я знала, що колись це мало статися. Я не була здивована його появою, просто не думала, що це станеться так скоро.

— Це добре, що ти все пам'ятаєш, не потрібно нагадувати.

— Що ти хочеш від мене? — байдуже дивлячись на нього, промовила я.

— Ти мені сподобалася, сміливий ангел, не часто зустрінеш такого. Я вирішив узяти тебе із собою.

— Із собою, — повільно по складах вимовила я.

Прочитавши німий страх у моїх очах і єхидно посміхаючись, він відповів:

— А що ти думала: плата за життя велика.

— Я нічого не думала, добре, буде так, як ти захочеш. У мене є час попрощатися?

— Рівно п'ять хвилин, а потім ми покинемо землю.

Я підлетіла до свого хлопчика. Він ніжно обіймав сплячу дівчину. Востаннє я зазирнула в його очі, стільки любові й ласки я прочитала в них, спокій і безтурботність. Мій вибір було зроблено правильно. У пам'яті назавжди залишиться цей погляд. Я запам'ятаю його таким, як зараз. Нехай він буде щасливий, а я буду щаслива від цього подвійно. Із цими думками я підлетіла до темного ангела:

— Я готова.

— Добре, летимо. У тебе ще багато справ на сьогодні. Потрібно встигнути записатися в облікову книгу, поміняти крила і почистити душу від усього доброго...

Кінець