(не) перша наша дитина - Анна Бачинська

ЧЕРЕЗ 2 РОКИ

Світло ранкового сонця лагідно проникало крізь щілини в жалюзі, м’яко освітлюючи кімнату. Каміла ще трохи потягнула ковдру до себе, насолоджуючись останніми хвилинами сну. Раптовий дзвінок у двері порушив спокійний ранок, змусивши її прокинутися. Вона неохоче встала, зазирнула в дзеркало і поспішно пригладила волосся. Хто це може бути так рано?

Відкривши двері, Каміла завмерла. Перед нею стояв Даніель — чоловік, якого вона не бачила вже три роки. Чоловік, з яким вона розділила щасливі і болючі моменти свого минулого. Чоловік, який навіть не підозрював, що у нього є син.

Даніель мовчки дивився на неї, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Здавалося, що ці кілька секунд тривали вічність. Каміла зібралася з духом і зробила крок назад, пропускаючи його до квартири.

— Привіт, Камі, — промовив він нарешті. — Ми маємо поговорити.

Її серце билося так сильно, що здавалося, він повинен був чути його. Вона знала, що цей день рано чи пізно настане, але не уявляла, що це буде настільки важко. Каміла закрила двері, відчуваючи, як світ довкола неї починає змінюватися.

— Що ти тут робиш? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання.

— Я довго шукав тебе, — відповів Даніель, його голос був спокійним, але очі видали злість. — Потрібно обговорити дещо важливе.

В цю мить з дитячої кімнати почувся тихий голос, що кликав маму. Каміла відчула, як все її тіло напружилось. Даніель подивився в бік кімнати, де в дверному пройомі стояв їхній син, і в його очах з’явилася тінь здогаду.

Каміла спостерігала, як Даніель поглядає на Дем'яна, їхнього сина, з невідомою байдужістю. Її серце стискалося від болю, відчуваючи, як гіркість залишається на язиці, намагаючись приглушити свої емоції.

Даніель поглянув на неї з питальним виразом, його очі виражали здивування та неспокій. Він не розумів, чому Каміла виглядає так напружено, чому вона раптово почала нервувати.

— Це твій син? — запитав він, намагаючись проникнути в глибини її душі.

Каміла відчула, як вона застигла на мить, здається, поглиблюючись у воронку темряви, де її таємниця знаходилася усе це час. Але потім вона відкинула ці мрачні думки, вирішивши, що настав час правди.

— Дем'ян — мій син, Даніель, — вона випустила ці слова швидко та тихо, що він ледь почув. — Він... він лише мій син, у нього немає тата.

Даніель опустився на стіл, збентежений і злий. Він не міг повірити в те,  що його кохана, яка зникла безслідно 3 роки тому, народила сина від іншого.

— Я... я не розумію, як в нього немає тата — промовив він здивовано, змахуючи рукою перед собою, мов намагаючись змінити хід цього сюжету. — Я думав, що... що ти вийшла заміж.

З деякою тривогою і нетерпінням Каміла відчинила двері дитячої кімнати і увійшла. Дитина вже сиділа в ліжечку, вигукуючи "мама" з радістю на обличчі. Каміла відчула хвилю ніжності й любові, що заповнили її серце, глянувши на свого сина.

В той же час Даніель теж стояв у дверях кімнати, дивлячись на малюка з подивом і теплом у своїх очах. Ця зустріч створила надію на майбутнє, але водночас посилила тривогу перед обговоренням того, що дійсно трапилося.

Каміла повернулася до гостьової кімнати, де Даніель чекав на неї. Вони обоє знали, що розмова, яка настала, може змінити все. Чоловік сів на диван, а вона взяла місце поруч з ним.

— Якщо ти знаєш, що ми повинні поговорити, — почала Каміла, — то може, почнемо.

Даніель поглянув на неї з вибачливим виразом на обличчі.

— Я розумію, що моя поява тут може здатися несподіванкою, — сказав він. — Але я маю важливу новину.

Каміла відчула, як серце її замріяло. Вона не знала, які новини може принести Даніель, але вже готувалася до гірших.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись зберегти спокій.

Даніель відчинив рот, але слова здавалися затертими, неначе він не знав, як пояснити свої дії.

— Каміло, почав він, зупиняючись на мить, щоб зібрати свої думки. — Я хотів би пояснити... Востаннє, коли ми зустрічалися, моє життя було в повній розбудові. Я робив кар'єру, переїжджав з місця на місце, шукав своє місце у світі. Та тепер я зрозумів, що справжнє щастя - це робити те, що любиш. Тому я вирішив почати заново, тут, в цьому місті. І я відкрив свою власну архітектурну фірму.

Каміла слухала його, її очі виражали суміш відчуттів: здивування, розчарування, навіть трохи обурення.

— Ти змінився, Даніель,  - вона відповіла, коли він закінчив. — Ти не той, кого я знала. Ти так просто вирішив почати нове життя, не зважаючи на те, що ми мали разом?

— Я не хотів, щоб ти почула це так, - відповів він, його голос здавався сповненим сумом. — Але я не можу відірватися від своїх мрій. І якщо це для тебе означає, що я змінився, то я сподіваюся, що ти зрозумієш, що я лише намагаюся стати кращою версією себе.

— Тобі байдуже, як це вплине на нас?, - Каміла звела очі з нього, поглядаючи вниз, спробуючи знайти відповідь в своїх власних думках. — Ти просто зник, не залишивши ніяких слідів, і тепер знову з'явився тут, розповідаючи мені про свої мрії. Як я можу зрозуміти це все?

Даніель мовчав, не знаючи, що відповісти. Його серце звужувалося від болю, бачачи Камілу такою розчарованою. Але він знає, що це важливо для нього, і він мусить зробити все можливе, щоб вона зрозуміла.

Каміла відвернулася, спробуючи стримати свої емоції. Їй було важко прийняти те, що її колишній партнер так просто вирішив розпочати нове життя, не зважаючи на їх минуле.

—Я знаю, що це все складно сприйняти,-  продовжив Даніель, намагаючись виразити свої почуття. — Але я не хотів, щоб ти вважала, що я тобі щось забуваю або не ціную наш минулий час разом. Ти завжди була для мене важливою, і я завжди буду пам'ятати ті часи.

Каміла посміхнулася ледь помітним посмішкою. — Тобі завжди була потрібна свобода, Даніель, - сказала вона, глядя на нього. — Але ти забув, що свобода відповідальності не означає, що ти можеш залишити за собою безслідно все, що тобі важливо.