З вершин і низин - Франко І. Я.
В останньому варіанті плану вже виділені цикли «Галицькі образки», «Жидівські мелодії», «Скорбні думи», «Осінні думи», «Картка любові», «Знайомим і незнайомим», а також цикл «Хвилі», вірші якого були надруковані згодом порізно. Потім І. Франко значно розширив план, додавши низку нових поезій, поему «Панські жарти», і, відмовившись від хронологічного порядку розташування творів, перегрупував поезії за новими циклами.
Збереглося кілька рукописних варіантів збірки «З вершин і низин» (ф. 3, № 226, 227, 228, 231). Це окремі уривки збірки. Рукопис № 226 - чистовий автограф на рожевому папері з окремими поправками. Він являє уривок підготовленої до друку 1884 р. збірки поезій за 1880-1883 рр., що ввійшли пізніше у збірку «З вершин і низин», але в іншому порядку і з іншим датуванням. Два вірші не включені до збірки («Нема, нема вже владаря грізного...», датовано 31 грудня 1882 р., і сонет «Наука»). Рукопис № 227 - частина збірки, підготовленої для першого видання 1887 р. Рукопис № 228 - частина поезій, підготовлених до другого видання 1893 р. Тут - окремі вірші із циклів «Знайомим і незнайомим», «Україна», «Картка любові», «Зів’яле листя» та «Вандрівка русина з Бідою». І, нарешті, рукопис № 231 - частина збірки, підготовленої до друку 1880 р. Збереглося також кілька автографів окремих циклів.
У листі до М. Драгоманова від 21 квітня 1893 р. І. Франко повідомляв: «..Найшовся чоловік, котрий згодився дати наклад на збірку моїх віршів, і мені приходиться на гвалт збирати та перероблювати мої поетичні складання». Про збірку «З вершин і низин» згадує поет і в листах до видатного українського вченого А. Кримського (1871-1942) від 20 вересня, 7 жовтня і 24 грудня 1893 р.
Друге видання збірки «З вершин і низин» було певним підсумком поетичної творчості Франка за двадцять років (найраніші поезії «Народна пісня» і «Котляревський» датовані 1873 р.). Однак сюди ввійшли не всі написані на той час твори. Частину з них поет не включив до збірки через художню незрілість, невикінченість їх, більшість же - з цензурних міркувань («Шевченко і поклонники», «Товаришам із тюрми», ряд віршів із циклу «Галицькі образки», поеми «Рубач», «Ex nihilo» та ін.). Твори І. Франка систематично заборонялися царською цензурою (див. відповідні документи у збірнику «Іван Франко. Документи і матеріали. 1856-1965», К., «Наукова думка», 1966).
Ранні поезії І. Франко переробляв, редагував та правив мову, наближаючи її до загальнолітературної української мови (так, він виправляє «вни минуть» на «бо минуть», «дай мні тепла» - на «дай теплоти», «жизни путь» - на «путь життя», «ту» - на «тут», «єї» на «її» тощо).
Збірка «З вершин і низин» як епохальне, найвизначніше після «Кобзаря» Т. Шевченка явище у розвитку української поезії, мала великий громадський резонанс. Передові кола суспільства на Україні високо оцінили її. М. Коцюбинський у рефераті «Іван Франко» писав, що на творах поета, на його ідеях виховалось ціле покоління; що разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра у світлу будучність для нашої землі. «Могутнім акордом лупає та свята віра у Франковому вірші «Каменярі» (Твори в шести томах. Т. 4. К., Вид-во АН УРСР, 1962, с. 58).
А. Кримський у статті про І. Франка в енциклопедичному словнику Брокгауза і Єфрона зазначав, що «Сборник стихов «З вершин і низин»... многими переписывался и заучивался напамять» (Энциклопедический словарь. Издатели: Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, полутом 71, 1902, с. 474).
Клерикальна народовська інтелігенція поставилася до збірки вороже. У передмові до другого видання І. Франко підкреслював, що замість щирої правди і науки він аж надто часто зустрічав «болючі удари, цинічні насміхи, а найчастіше - тупий індиферентизм і грубе незнання».
У царській Росії обидва видання збірки «З вершин і низин» були заборонені цензурою. 12 листопада (31 жовтня) 1888 р. київський окремий цензор іноземної цензури (Дроздов) доповідав Петербурзькому комітетові іноземної цензури, що автор зображує становище українців в «найпохмурішому світлі, як таких, що перебувають у неволі, в тюрмі, в кайданах і гинуть з голоду», закликає їх «сіяти думи вольні», підійматися на боротьбу з гнобителями, здобувати волю. На думку цензора, І. Франко «виступає палким захисником осіб, які прагнуть шляхом насильницького перевороту змінити існуючий лад» («Іван Франко. Документи і матеріали. 1856-1965», с. 120-121).
У 1910 р. цензурувалося друге видання збірки. Цензор насамперед звернув увагу на вірші політичного змісту («Вічний рево- люцйонер», «Думи пролетарія», «Моя любов» та ін.) і пропонував заборонити всю збірку, «зважаючи на численність місць, що підлягають вилученню з книжки» («Іван Франко. Документи і матеріали», с. 275-276).
У цьому томі тексти збірки друкуються за другим виданням 1893 р. Лише окремі твори («Гімн», «Думка в тюрмі», «Каменярі», «Цар і аскет») подаються за пізнішими публікаціями, що становлять собою досконаліший текст.
Усі вірші звірено з автографами (якщо вони збереглися) і з першодруками. Уточнено дати написання творів (адже поет часто ставив їх з пам’яті і тому вони не завжди збігаються із справжніми). І. Франко в 1913 р. у одному з примірників другого видання збірки уточнює дату окремих творів. Цей примірник зберігається в особистій бібліотеці українського радянського літературознавця С. В. Щурата. Дати поставлено в кінці творів, тому в коментарях вони не повторюються. Про дати в автографах говориться лише при їх відмінності від зазначених у збірці.
Заголовки деяких віршів, які І. Франко подав у кінці книжки в змісті, перенесено із змісту до текстів (це стосується, передусім, «Тюремних сонетів»).
Оскільки більшість текстів передруковується з другого видання збірки «З вершин і низин» 1893 р., в коментарях зазначається, за чим вони подаються, лише в тих випадках, коли тексти передруковуються з іншого видання або з рукопису. Коли ж автограф того чи іншого твору не зберігся, то
