Діти капітана Гранта - Жуль Верн
- А що, як Толіне візьме гору над вами, Паганелю? - сказав Мак-Наббс.
- Наді мною, секретарем Французького географічного товариства?! Де ж пак! - вигукнув Паганель і, приладнавши зручніше окуляри, випроставшись на весь свій довгий зріст, поважним голосом, як то й належить учителеві, розпочав іспит.
- Учню Толіне, встаньте!
Толіне, що стояв перед ним, не міг виконати цього наказу. Він прибрав скромну позу й очікував запитань географа.
- Учню Толіне,- мовив Паганель знову,- назвіть мені п’ять частин світу.
- Океанія, Азія, Африка, Америка й Європа,- відповів Толіне.
- Відмінно! Почнемо з Океанії, бо зараз ми тут перебуваємо. Які її головні складові частини?
- Вона складається з Полінезії, Меланезії, Мегалонезії 77 й Мікронезії. Головні острови: Австралія, що належить англійцям, Нова Зеландія, що належить англійцям, Тасманія, що належить англійцям, острови Чатам, Окленд, Макарі, Кермадек, Макін, Маракі й інші, що теж належать англійцям.
- Добре,- мовив Паганель.- Ну, а Нова Каледонія, Сандвічеві острови, Мендана, Помоту?
- Ці острови перебувають під протекторатом Великобританії.
- Як! Під протекторатом Великобританії? - вигукнув Паганель.- Мені здається, що, навпаки, Франції...
- Франції? - здивувався хлопчина.
- Гай-гай! - мовив Паганель.- Так ось чого навчають вас у Мельбурнській нормальній школі!
- Так, пане професоре, хіба ж це зле?
- Це чудово! Вся Океанія належить Англії! З цим питанням закінчено. Перейдемо до інших.
Напівроздратований, напівздивований вигляд Паганеля дуже звеселяв майора.
Іспит тривав.
- Розповідайте про Азію,- сказав географ.
- Азія,- почав Толіне,- величезна країна. Столиця Азії - Калькутта. Головні міста: Бомбей, Мадрас, Аден, Малакка, Сінгапур, Коломбо. Острови Лакадівські, Мальдівські й інші. Всі належать Англії.
- Добре, дуже добре, учню Толіне. А Африка?
- Африка складається з двох великих колоній: Капська колонія на півдні, столиця - місто Кейптаун; на заході англійські володіння з головним містом Сьєрра-Леоне.
- Прекрасна відповідь! - мовив Паганель, що вже трохи оговтався з цією англо-фантастичною географією.- То знамените викладання! Що ж до Алжіру, Марокко, Єгипту, то їх, певна річ, викреслено з англійських атласів! Ну, а тепер я залюбки поговорив би про Америку.
- Вона ділиться,- почав Толіне,- на Америку Північну й Америку Південну. В першій англійцям належить Канада, Новий Брансвік, Нова Шотландія і Сполучені Штати під управлінням губернатора Джонсона.
- Губернатора Джонсона? - вигукнув Паганель.- Наступник великого доброго Лінкольна, вбитого божевільним фанатиком, прихильником рабства! Чудово! Ліпше й бути не може! Ну, а Південна Америка, її Гвіана, Шетландський архіпелаг, Георгія, Ямайка, Трінідад і решта - це теж англійські володіння? Я не сперечатимуся з тобою, але, Толіне, я дуже хотів би почути твою думку, чи, певніше, думку твоїх навчителів про Європу.
- Про Європу? - перепитав Толіне, що ніяк не міг збагнути, чому так розпалився географ.
- Так! Про Європу! Кому належить Європа?
- А певно, Європа належить англійцям,- відповів хлопчик переконано.
- Я теж так гадаю,- мовив Паганель.- Але що саме в Європі належить Англії?
- До її володінь увіходять Англія, Шотландія, Ірландія, Мальта, острови Джерсей і Гернсей, острови Іонійські, Гебрідські, Оркадські...
- Гаразд, гаразд, Толіне, але в Європі є інші держави, що про них ти забув згадати, мій хлопчику!
- Які, пане? - спитав Толіне, анітрохи не збентежений.
- Іспанія, Росія, Австрія, Пруссія, Франція...
- Та ж то провінції, а не держави,- мовив Толіне.
- Це щось нечуване! - вигукнув Паганель, зриваючи з носа окуляри.
- Звичайно, провінції. Столиця Іспанії - Гібралтар.
- Чудесно! Незрівнянно! Бездоганно! Ну, а Франція? Як француз, я не від того, щоб дізнатись, кому ж я належу.
- Франція - англійська провінція,- спокійно відповів Толіне,- головне місто Кале.
- Кале! - заволав Паганель.- Як! Ти гадаєш, що Кале досі належить Англії?
- Авжеж.
- І ти думаєш - це столиця Франції?
- Так, пане професоре, і там живе губернатор, лорд Наполеон...
Це вже було занадто - Паганель вибухнув нестримним сміхом. Толіне стояв ні в сих ні в тих. Його питали, він намагався відповісти якнайкраще. Безглуздість його відповідей не можна було ставити йому за провину, він цього і в гадці не мав. Проте хлопчик не зніяковів, він поважно очікував кінця незрозумілих веселощів ученого.
- Ось маєте,- мовив сміючись майор до Паганеля,- хіба ж я не казав, що учень Толіне візьме над вами гору?
- Авжеж, мій любий майоре,- відповів географ.- Так он як навчають географії в Мельбурні! Далеченько сягають пани професори з Нормальної школи: Європа, Азія, Африка, Америка, Океанія, увесь світ підлеглий англійцям! Що й казати, за такої хитромудрої науки тубільці, зрозуміло, коритимуться англійцям. Ну, а Місяць, Толіне, як ти гадаєш, він також належить англійцям?
- Він їм належатиме,- поважно вирік маленький австралієць.
Тут уже Паганель зірвався з місця - він не міг стримуватися далі. На нього напав сміх, і він одбіг за чверть милі від табору, щоб насміятись там досхочу.
Тим часом Гленарван розшукав у дорожній бібліотечці книжку Самюеля Річардсона «Короткий нарис з географії», широко розповсюджену в Англії й багато ближчу до справжньої географічної науки, ніж мельбурнські викладачі.
- Візьми, дитино, цю книжку,- мовив він до Толіне,- і бережи її. В тебе дещо невірні уявлення з географії, їх треба виправити. Я дарую тобі цю книжку на згадку про нашу зустріч.
Толіне мовчки взяв книжку, уважно оглянув і похитав недовірливо головою, не наважуючись покласти її в кишеню.
Була вже десята година вечора. Поночіло. Пора подумати про спочинок, адже завтра вставати на світанку. Роберт запропонував Толіне половину своєї постелі, й маленький австралієць погодився.
Кілька хвилин по тому леді Гелена й Мері Грант пішли до фургона, чоловіки полягали під наметом; Паганель досі реготав, і сміх його зливався з неголосним ніжнотонним щебетанням диких сорок.
Уранці, коли перший сонячний промінь збудив мандрівників, вони марно шукали австралійського хлопчика. Толіне як у воду впав. Чи ж хотів він швидше добутися до рідного Лаклану, чи, може, образився на Паганелів сміх - хтозна. Але Гелена, прокинувшись, знайшла біля себе букет свіжих мімоз, а Паганель в кишені своєї куртки - «Географію» Самюеля Річардсона.