У промінні двох сонць - Бережний Василь

І раптом, на превеликий подив, відчув, що не може рухатись. Наче якісь невидимі обценьки схопили його тіло і хоч і не стискували, але й не відпускали. На свої тривожні сигнали відповіді він, як.і раніше, не одержав. Почав пручатися, висунув навіть видовження, щоб ними вхопитися за ґрунт — нічого не допомагало. Невідома сила зафіксувала його в одному місці.

Конуси продовжували прокладати Шлях, плинна товща темніла все дужче. А Сфероїд ніяк не міг зрушитись. Коли зовсім стемніло, він, втративши величезну кількість менмічів, перестав борсатись. Аналізував, співстав-ляв свої спостереження, намагався з’ясувати природу тієї сили, що так міцно тримала його в своїх лещатах. Безперечно, це був якийсь невідомий йому тип енергетичного поля, і, щоб звільнитися, треба вивчити його дію.

Не один тьмяний світанок і чорний вечір пробув у пастці відважний дослідник Всесвіту. Він розв’язав стільки рівнянь, скільки, мабуть, не розв’язував протягом усього свого існування. І зрештою дістав точний розрахунок. Наслідок був до того простий, що весь об’єм Сфероїда засвітився зеленкуватим сяйвом! Звільнитися можна було за допомогою… обертового руху! Напрям і швидкість були вже відомі, енергетичні рівні насичені.

І ось, коли Голубі Сонця сяяли в зеніті, Сфероїд, точно дотримуючись розрахунку, розпочав обертання навколо своєї осі. Причому будь-яка точка його тіла, завершуючи оберт, мусіла зміщуватись трохи вгору. Виходило не замкнуте коло, а спіраль.

Уже після перших кількох обертів Сфероїд помітив, що теоретичні передбачення добре узгоджуються з експериментом: він зрушив з місця і, вгвинчуючись у текучу речовину, повільно здіймався вгору. Невдовзі високий Конус Наймудрішого почав ніби-опускатись, контури його розмивала плинна матерія, а ще через деякий час і зовсім поглинула. "До рідної планети, — вібрувало в тілі Сфероїда. — Додому!" Як тільки він доберться до свого апарата, — відразу ж стартує, якнайшвидше забереться з цієї негостинної планети!

Але поверхня прозорої товщі зустріла його шаленим, хаотичним рухом. Ніби витанцьовувала зла воля Наймудрішого. Сфероїда кидало на всі боки, удари досягали такої сили, що от-от могли зміститися енергетичні рівні. Кілька разів йому вдавалось піднятися над поверхнею, але розлючена стихія здіймалася стіною і знову накривала його.

Тоді він опустився у спокійні шари і помандрував глибиною. Відстань до суходолу виявилась немаленькою. Вибратись із рухливого середовища ніяк не вдавалось: тільки-но він підніметься, як над ним уже здіймається хвиля і топить його. Лінія, що відділяла плинну речовину, була пошматована, розпалася, зникла: Сфероїд вирішив використати Інерцію текучої маси, і його жбурнуло на тверде — аж розряди зблиснули в тілі. Проте він встиг відсунутись далі, і розлючений вал уже не міг сягнути до нього. Неподалік спостеріг якесь велике циліндричне тіло, на яке накочувалась текуча речовина. Раніше цієї споруди він не помічав, тут стояв йото космічний корабель… Сфероїд наблизився. Так і є! Це ж упав, підмитий хвилями, його надійний, безвідмовний апарат… Тепер уже пасткою стала вся планета.

САМ СОБІ ПАМ’ЯТНИК

Антоніда не знаходила собі місця. Обличчя змарніло, тільки великі голубі очі палали вогнем. Друзі намагалися заспокоїти, розважити, але нічого з тих спроб не виходило. Вона тільки й знала нервовим рухом білої руки вмикати свій відеофон, щоб почути останні новини про Гліба.

А новин поки що не було. З космічного корабля його перевезли в спеціальному прозорому саркофазі до Медичного Центру. Причому довелося вирізати і шмат підлоги, на якій він стояв у ракеті. Хтось тоді співчутливо сказав: "Сам собі пам’ятник". І справді, він ніби став пам’ятником з якогось дуже міцного матеріалу.

"Але ж організм його зберігає цілість, — міркувала Антоніда, до болю прикусуючи нижню губу, — невже ж не можна нічого вдіяти?.."

Знала, що зараз за Глібове життя бореться весь колектив Медичного Центру, складні кібернетичні машини перебрали всі можливі варіанти порятунку… А чи спробували той, що запропонувала вона, — подіяти сильним магнітним полем?

Позавчора працівниця Медцентру Марина запросила на берег Криму, а вона так легковажно погодилась… Летіли вранці на дирижаблі… Милувались сходом сонця, чарівними хмарами, блакитним серпом відродженого Дніпра, що зусиллями вчених набув первозданної форми часів Геродота… Купались увесь день, а ввечері весело повернулись монорейковою. Вона веселилась, а Гліб в цей час стояв закам’янілий… І навіщо вона поїхала? Заспокоїти нерви? Та хіба ж їх заспокоїш? А відеофон мовчить…

Лише опівночі засвітився екран, і Антонідя почула схвильований голос подруги:

— Ти не спиш?…

— Ні! — скрикнула і прикипіла поглядом до екрана-

— Є важливі новини…

СФЕРОЇДОВІ ПРОПОНУЮТЬ БЕЗСМЕРТЯ

Після хвилинної розгубленості, яка інколи трапляється і в таких високоорганізованих істот, як сфероїди, наш мандрівник таки змусив працювати свій координаційний центр. Найперше, звичайно, вирішив оглянути корабель і з’ясувати причину аварії. Довго снував понад ним, перевіряв, чи цілі опори — а вони були зовсім не ушкоджені, розв’язав задачу з п’ятьмастами невідомими, щоб вирахувати ударну силу хвиль, і зробив єдино правильний висновок: горизонтальне положення корабля є наслідок дії плинної речовини. Але ж коли він саджав корабель, лінія, що відділяла її від рівнини, була досить далеко. Отже, текуча речовина прийшла сюди, очевидно, під впливом супутника, а раз прийшла, то, звичайно, і відійде, підкоряючись законові періодичності. Сівши в безпечному місці, Сфероїд заходився розв’язувати задачу з п’ятьмастами двома невідомими, щоб з’ясувати періодичність цього явища. Задача виявилась нелегкою, і, коли він закінчив її розв’язувати, плинна речовина иоча1 ла відкочуватись. Незабаром корабель лишився на твердому.

Не марнуючи часу, Сфероїд подався розшукувати мінерали з міцною кришталевою граткою. Підваживши апарат, наскільки дозволить важіль, він встановить опору з мінералів. Опустить важіль, поставить його на підставку з таких же мінералів і підніме апарат ще на якусь дещицю. Таким робом нарощуватиме опору, можливо, викладе ще одну чи дві, і коли ніс апарата підніметься хоча б на 45° — можна буде стартувати!

Звичайно, підйом космічного корабля до стартової готовності процес тривалий, дуже тривалий, але золотого правила механіки не обминеш, виграш у силі обов’язково супроводжується програшем у часі…

Сфероїд полинув над поверхнею планети, прямуючи до гір, що бовваніли на обрії. І він не помилився: чисті кристалічні шари виходили тут з кори планети. І не треба вдаватися до миттєвого вивільнення енергії, щоб подрібнити їх — це, мабуть, колишній кар’єр, бо в широкій заглибині повно всяких за розмірами мінералів, бери і транспортуй до корабля.

Випустивши зі свого тіла троє видовжень, Сфероїд спробував підняти мінерал, не менший розміром від нього самого. Та де там, і не зрушив! Видовження затремтіли від напруження, і це викликало неприємне почуття аварійності в усьому організмі. Сфероїд перестав силкуватись, а натомість вмостився на гладенькій площині мінералу, щоб відпочити і поповнити витрачену енергію.

Навколо громадились мовчазні скелі, і там, куди не сягало проміння Голубих Сонць, лежали густі тіні. Було абсолютно тихо. І все-таки ця тиша чомусь насторожувала Сфероїда, і він з жалем пригадав свого колегу, якого поглинув космічний простір. Як би оце було добре, коли б він був тут! Можна було б провадитиірбмін інформацією… Так, певне, він запропонував би якийсь ефективний спосіб ліквідації аварії. Хоча б, наприклад, такий. Ввімкнути двигуна і просунутись до текучої матерії. А потім… Та це ж просто чудо! Потім… От тільки треба розрахувати, чи витримає корпус апарата тертя об ґрунт. Тертя… тертя… Але ж його можна уникнути! Треба тільки почекати, доки повернеться плинна речовина. Це вона спричинилася до аварії, вона ж і допоможе вийти з цієї ситуації.

Зосередженість на розв’язанні досить складної задачі не заважала Сфероїдові безперервно одержувати інформацію про навколишній простір. І ось він таки вловив слабкі звукові коливання, які легкими хвилями порушували тишу. Коливання наростали, посилювались, а потім стихли. Причаїлась якась енергія, Сфероїд сприйняв її присутність, але інформація надходила така невиразна, нечітка, що годі було й думати про якісь певні висновки. Та чекати довелось недовго. Тишу збурили, розтяли, розтрощили на дрібні скалки два потужні вибухи. В протилежних кінцях кар’єру, там, де залягла тінь, спалахнули сліпучі ядра. Скелі здригнулися, вибухова хвиля скинула Сфероїда з мінералу… Наледве встиг він сховатися за тильний бік мінералу, як знову вибухи стрясли простір між скелями. Тепер вони лунали один за одним, і незабаром частота їх так посилилась, що неможливо було вловити інтервали між ними — це був суцільний гуркіт!

"Що воно? — міркував Сфероїд. — Навіщо таке страхітливе, катастрофічне вивільнення енергії?"

А вибухи гуркотіли й гуркотіли.

Сфероїдові було ясно, що це не природне явище, а діяльність конусоподібних. Але яка її мета? В чому її сенс?

Нарешті грімкотіння вщухло.

Сфероїд виткнувся із своєї схованки і відразу зафіксував присутність двох конусоподібних істот — одна засіла в тіні ліворуч, друга — праворуч. Космонавт одразу та встановив з ними контакт. Поінформував, хто він і звідки, а потім спитав:

— Що тут сталося?

— Вони напали на нас! — відгукнулося зліва.

— Ні! Це вони вчинили агресію! — долинуло справа. Сфероїд здивувався, почувши оте "вони", бо кожен з ворогуючих таборів нараховував по одному конусоподібному, лише по одному.

— Нас було багато! — пояснив лівий. — Не тисячі — мільйони полягли в битвах!

— Цілі покоління пішли в небуття! — завзято додав правий. — Але я доведу їхню справу до переможного кінця! Дерево те таки наше!

— Переможу я! — вигукнув лівий! — Бо дерево споконвіку наше!

— За яке дерево ви так б’єтеся? — спитав Сфероїд. — В радіусі міліод[7] немає жодного дерева!

— Навколо, і там і тут, були тінисті гаї, — відгукнувся лівий. — А поміж оцими скелями стояло самотнє дерево, яке належало нам…

— Воно росло ближче до наших лісових масивів! — гукнув правий. — Те дерево наше!

Сфероїд зажадав пояснень:

— Що ж то за дерево таке рідкісне, що за нього віддано стільки існувань?

— Нічим те дерево не прикметне, — відповів один. — Тут принцип головне!

— Звичайнісіньке дерево, — підтвердив другий. — Але справедливість мусить здійснитися!

— Принцип… Справедливість… — повторив Сфероїд. — Але ж дерева того давно вже немає?

— І гаї, і пущі, й діброви — всі погинули в полум’ї боїв! — ствердив лівий.

— Сліду не лишилось, — додав правий.

— То ви б уже замирилися, — запропонував Сфероїд.

— Що?! — почулося зліва.

— Що?! — відгукнулося справа.

— Проголосіть мир!

— Геть звідки, доки цілий! — пролунало зліва.

— Забирайся, війна триває! — відгукнулося справа.

Сфероїд мерщій кинувся з цього кар’єру війни.