Голубі олені - Коломієць Олексій
Наче я вас усiх учора бачив... Всi такi молодi...
Ч о р н и й. Молодi... У нас з Асею вже солдат росте!
Ф е д i р I в а н о в и ч. Вiтаю! Жаль, що на весiллi не був.
О л е н к а. В армiї лишились?
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест). Кадровий!
Ч о р н и й. Товаришу полковник, дозвольте. У нас заведено розпорядок — о дванадцятiй нуль-нуль за стiл... (Жест). Прошу.
О л е н к а. Запiзнюємось.
Ф е д i р I в а н о в и ч (жест у бiк стола). Наче дихнуло фронтом.
А с я. Iдея Оленки. Ми всi роки втрьох — за таким столом.
Ф е д i р I в а н о в и ч (оглядає стiл). А сьогоднi, бачу, чекали четвертого.
Незручна пауза, всi мимоволi глянули на Оленку.
О л е н к а. Вже п'ять на першу, товаришi офiцери!
Ч о р н и й (розливає з фляги, всi беруть кухлi, пiдводяться). Наш традицiйний тост. За тих, хто дарував нам перемогу...
Випивають. Тихо, схвильовано спiвають свою полкову пiсню. Темнiє кiмната, i висвiтлюється лист:
"Кравцов! Усе почалося з того, що у День Перемоги нас було четверо (крiм слова "Кравцов", усе закреслено). Пишу тобi останнього листа, я втомилась вiд чекання. ("Втомилась вiд чекання" закреслено). Ти мене зрозумiй, тяжко, нестерпно тяжко бути самотньою. Я в душi тебе нiколи не забуду. (Остання фраза закреслена). Не можу повiрити... Так сталося, приїхав фронтовий друг ("друг" закреслено). Товариш... Я про нього тобi писала — Федiр Iванович. Вiн в армiї, на Далекому Сходi, завтра я виїжджаю з ним... Прости, Кравцов! А хiба я в чому винна? Хiба я винна перед тобою? (Пiсля слiв "з ним" все закреслено). Олена".
Висвiтлюється кiмната Олени. Дверi шафи вiдчиненi, посеред хати стоїть кiлька чемоданiв, на одному сидить Оленка в плащi, вже нiби готова в дорогу. Пауза. Заходить Федiр Iванович. У руках якiсь пакунки, квiти, вiн незвично для нього збуджений, веселий, балакучий.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Квiти вiзьмемо з собою, уявляєш, троянди на Курилах! Попросимо стюардесу якось зберегти, щоб не зiв'яли. (Подає квiти Оленцi, засмiявся). Ти знаєш, жiнка, яка продавала квiти, каже менi: "Поздоровляю вас, товаришу полковник". — "З чим?" — питаю. "Зi щастям" — каже. Виявляється, як горе, так i радiсть не можна приховати. Iще купив "Пионерскую правду", вона допомогла менi вiдшукати тебе. Я тепер передплачу її на п'ятдесят рокiв. (Дивиться на годинник). За десять хвилин будуть Чорний i Ася. Попрощаємось — i в дорогу.
Пауза.
Оленка (тихо, але чутно). Дорогий мiй друже! Прости мене, я нiкуди не поїду!
Федiр Iванович щось хотiв запитати, та так i не встиг, а з обличчя ще не зiйшла радiсть.
Ф е д i р I в а н о в и ч. Що ти сказала, Оленко?
О л е н к а. Я не поїду.
Довга пауза.
Правду сказав Сковорода: "Трава є трава, а скошена трава — сiно". (Пауза). Хай моє кохання живе. Хай росте...
Поволi гасне свiтло.
Висвiтлюється лист:
"...Збоку, наче в кадрi фiльму, вглядаюсь у своє життя i нiчого змiнити не можу — бо кохаю... Пенелопа, чекаючи Одiссея, ткала вдень i розпускала вночi, а я свої надiї виткала безсонними ночами... виткала довге полотно своїх чекань... I руки не пiднiмаються розпустити це полотно".
Висвiтлюється кiмната. На столi горить свiчка. Оленка сидить задумлива, дивиться на маленьке полум'я, нечутно заходить К р а в ц о в. Такий, яким ми бачили його в першiй картинi. Десь далеко, ледь чутно, застрочили i замовкли кулемети.
О л е н к а (тихо). Де ти тепер, Кравцов?!
К р а в ц о в. Я тут.
Виникають звуки вже знайомого вальсу. Оленка мовчки, наче за внутрiшнiм покликом, пiдходить до Кравцова, зупиняється.
О л е н к а (розмовляє з Кравцовим тихо, наче боїться, щоб її не почули). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
Ол е н к а. Згадаємо ту, що на випускному. Вальс.
Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють. Кравцов нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, вона вiдсторонюється, обоє зупинились, мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна-зустрiнемося. Побачиш, приїду!
Оленка (посмiхнулась). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
Ол е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе... (Зупинився, думає, на чому вiн приїде). На голубих оленях! У заметiль таку, що тiльки в нас буває — непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала — то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитись! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв. А може, поїдемо в чужi землi допомагати революцiю робити?
О л е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi! Я виживу! Щоб до тебе повернутись!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Перемiна свiтла.
Кiмната. Свiчка згасла. Оленка — вся в спогадах. Дзвiнок. Один, другий. Оленка вiдчиняє дверi — заходить Вiчний, уже помiтно постарiлий, в руках саморобна валiзка...
В i ч н и й (поставив валiзку, витер вуса). Здрастуй, Оленко. Вiчний я!
Оленка ще трохи постояла, наче пiзнавала, потiм впала йому на груди, забилась у плачi.
Що з тобою, дочко? Не треба плакати. (І сам непомiтно змахнув сльозу). Гiсть у тебе, а ти в сльози... Заспокойся, дитинко... Ось так.
О л е н к а (витирає сльози). Це я вперше заплакала на людях. Вперше!
В i ч н и й. Воно так, самому поплакати не грiх, а на людях... Он яка ти гарна, тiльки якась наче...
О л е н к а. Яка?
В i ч н и й. Дуже не схожа на славетного снайпера 346-го стрiлкового... Таке плету, старий... Твоя хата?
О л е н к а. Моя.
В i ч н и й. Гарно та чисто — добре живеш! (Глянув на картину). Малюєш? (Пiдiйшов до мольберта). Землянка — це та, в яку я тодi заходив до тебе, — он i кухоль, i котелок, i гвинтiвка з оптичним твоя...
О л е н к а. Яка я рада, що ви приїхали, а то пишете тiльки поздоровлення з Днем Перемоги!
В i ч н и й. Я пишу нескладно, та й що писати — живу собi. А ти чого ж не пишеш?
О л е н к а. Що писати-теж живу собi... (Пауза). Одна...
В i ч н й й. Я так i думав, що одна... (Розкриває чемодан). А це гостинця привiз. (Виймає бiлу полотняну вишивану сорочку). Це тобi — моя баба. У нас хлопцi, дiвчат немає, то стара каже: "Оленка в театрi, то, може, їй згодиться".
О л е н к а (розгортає сорочку, захоплено). Яка вишивка!
В i ч н и й. Моя вмiє вишивати.
О л е н к а. I моя бабуня вмiла.
В i ч н и й. Знадобиться або в театрi, або колись — дочка...
Оленка згорнула сорочку.
Це вiд мене подарунок. (Подає хустку бiлу в квiтах). Колись у цигана вимiняв, так i називається — циганська... Думав, жiнка носитиме, а вона поклала до скринi. То жалiла, то за роботою — так i не запиналася.
О л е н к а (накинула хустку на плечi). Спасибi, спасибi вам.
В i ч н й й. А це сало, воно добрiше, чим куповане. Це варення калинове, вишневе, малинове, це мед, а це трохи масла — домашнього. А це (виймає дошку, вистругану, з ручкою) я зробив, на кухнi пригодиться. Щось покришить, щоб не порiзати столу. А ось i калинова. (Виймає з кишенi пляшку). В кишенi вiз, щоб не побити, на семи травах настояна.
О л е н к а (вкрай схвильована). Спасибi, батьку... Чим i вiддячу...
В i ч н и й. Батьком назвала — уже й вiддячила... Гарна ти, Оленко, молода i гарна.
О л е н к а (посмiхнулась). Не така вже й молода, не така вже й гарна. Роки...
В i ч н и й. Роки йдуть, а що їм робити... Вони йдуть, а ми живемо.
О л е н к а. Вас наче бог послав. Прийде Ася, Чорний — от буде їм сюрприз.
В i ч н и й. Як вони?
О л е н к а. Чорний — кандидат педагогiчних наук!.. Уявляєте, наш комбат Чорний... кандидат педагогiчних наук. Ася — головний хiрург, майстер вищого класу!
В i ч н и й. Практика на вiйнi в неї була, не дай боже!
О л е н к а. То, може, їх зараз покликати?
В i ч н и й. Покличеш їх, Оленко, пiзнiше... А поки що розмова до тебе є...
О л е н к а (трохи стривожено). Розмова?
В i ч н и й. По чарцi давай вип'ємо.
О л е н к а. Може, потiм.
В i ч н и й. Розмова така, що треба перед нею.
Оленка дiстає чарки i ставить на стiл якусь закуску.
В i ч н и й (наливає чарки). За все добре, Оленко! (Випивають). Воно й на нерви дiє добре. (Пауза). Скажу тепер, чого я приїхав. (Пауза, думаѕ, з чого почати). Отож сини в мене. Два їх: один секретарем райкому комсомолу, там же, у нас в районi, а другий збирався на дипломата, а вивчився на iнженера. Працює в Сибiру. Гарнi дiти. Можна закурити?
О л е н к а. Курiть, i я теж, — щось наче хвилююсь...
(Закурює).
В i ч н и й. Гарнi дiти... Цей, що в комсомолi, женився, а той ще не зустрiв своєї. Та я не про це... В нашiй сiм'ї тебе знають, Оленко, i фотографiя твоя висить на стiнi... Знають i життя твоє... (пауза) незвичайне... Так оце недавно син з Сибiру прислав газету, в нiй описується про одного директора заводу... I фотографiя. Директор той на прiзвище Крав-цов, Микола Iванович. (Дiстає з валiзки газету в тецi). Це я, щоб не зiм'ялась. (Подає газету). Ось...
Оленка тремтячими руками взяла газету, впилась в неї очима, потiм якось безсило вiдкинулась на спинку стiльця.
По-моєму, це вiн... Я написав сину, хай розвiдає усе, як воно там i що, i напише тобi... З нього дипломат путящий — говорити з людьми вмiє. (Помiтив стан Оленки). Радiсть я принiс чи горе-i сам не знаю!..
Висвiтлюється лист. П'ять рядкiв закреслено так, що їх не можна прочитати, крiм двох перших слiв:
"Здрастуй, Кравцов".
КАРТИНА ДРУГА
Простора кiмната, з кiмнати двоє дверей: однi прямо на глядача, другi — праворуч. У крiслi сидить Кравцов, читає газету. Моложавий, але посивiлий. Обличчя втомлене, блiде... На канапi сидить Бiла Мафiя-молода, вродлива жiнка, гортає журнал.
Пауза.
Б i л а М а ф i я. Освiтлення нiкчемне. А чому ти не працюєш у своєму кабiнетi? (Пауза). I менi зайти не дозволяєш. А твоєму грiзному приятелю дозволено?..
К р а в ц о в. Нiкому.
Б i л а М а ф i я. Там секрети?
К р а в ц о в. Секрети.
Б i л а М а ф i я. Як у тебе не затишно. Меблi старi... час помiняти.
К р а в ц о в. Звик.
Б i л а М а ф i я. Дивнi звички — звик не обiдати, i сьогоднi не обiдав?
К р а в ц о в. Щось їв.
Б i л а М а ф i я. Зроблю хоч вечерю путящу. Сподiваюсь, не поспiшаєш нiкуди?..
К р а в ц о в.
