Голубі олені - Коломієць Олексій

Фронтовичка. Похiдно-польова жона — ППЖ. В атаку ходила на чужих чоловiкiв... Видно, не одному прислужилася!

О л е н к а. Що ви говорите? Замовкнiть!

М о л о д а ж i н к а (вже не стримується — гнiв аж тiпає нею). Вiйна скiнчилась, а ти не можеш заспокоїтися! Ти їм тепер не потрiбна! (Брутально кинула). Iз запльованої криницi води не п'ють! (Пауза). Чого мовчиш? Невинною прикидаєшся? Ось. (Дiстає з сумочки лист, кидає на стiл). Тодi, як знайомилась, Їлонкою називалась, а тепер? (Пауза). Чого ти до Кравцова чiпляєшся?.. У нього двоє синiв малих. (Дiстає фото, кладе на стiл). Бачиш — на руках обох тримає. Куди вiн пiде вiд них?

Оленка не взяла фото, тiльки пiдiйшла, подивилася i вiдiйшла.

Ти що, нiма?

О л е н к а (тихо). Не вiн. (Пауза). Не вiн...

Перемiна свiтла. Оленка i молода жiнка сидять за столом.

М о л о д а ж i н к а (вже iншим, спiвчутливим голосом, та й вся вона наче iншою стала, аж погарнiшала — може, вiд того, що зняла хустку, вродливе обличчя — спокiйне). Ще раз прошу, пробач менi, дурнiй. (Пауза). Я з своїм зустрiлася за два роки перед вiйною. А потiм вiн як пiшов, то аж у сорок п'ятому повернувся. Що вже я пережила за цi роки?! Думками вдень i вночi бiля нього — i вмирала i оживала з ним. Повернувся, одружилися, щастя поселилось у душi — не ходжу по землi, на крилах лiтаю. I десь взялася думка, нiби ворог пiдкинув: невже вiн п'ять рокiв нiкого не любив? Я взяла та й запитала його... Вiн якось байдуже, наче пригадав: сестра одна на фронтi подобалася, гарна дiвчина була... I перевiв розмову на iнше. Я вже не допитувалась бiльше. А та сестра п'явкою в серце впилася. Вiдчуваю, по голосу його вiдчуваю, що нiчого страшного не було, а п'явку вiдiрвати не можу. Для чого вiн менi так нерозумно признався? Власне, що признався? Просто подобалася. А тут лист вiд тебе!.. Я вже з собою нiчого не могла вдiяти. Поїду i вб'ю розлучницю! Отака я божевiльна, Оленко. (Пауза). Так грiшно про тебе думала. Прости.

О л е н к а. Я не серджуся.

М о л о д а ж i н к а (обняла Оленку). Не втрачай надiї — може, вiн i живий. Може, в полонi... Тепер багато повертається, чекай.

Затемнюється кiмната. Висвiтлюється лист:

"Закiнчила училище. Працюю в театрi художником-декоратором. Вiдремонтувала свою "землянку", придбала новi меблi. Хто не прийде — захоплюється, як у мене гарно. Я люблю свою "землянку", а iнодi хочеться пiдiйти i кинути гранату в неї, в мою тюрму... Якби ти знав, Кравцов, як важко бути жiнцi самотнiй. Наче й на вулицi чоловiки вгадують, що ти самотня. Кидають на тебе погляди такi... липкi, що хочеться швидше додому, стати пiд душ, вiдмити їх...

Пробач, з ким же, як не з тобою, подiлитись..."

Кiмната Оленки... Не "землянка", а нова — свiтла, зi смаком вмебльована. Здається, тут оселився затишок i спокiй... Оленка увiмкнула приймач, слухає пiсню...

Дзвiнок. Оленка вiдчиняє дверi, заходить Адвокат. Йому вже сорок. Красивий, випещений, святково одягнений, в руках букет бiлих i червоних троянд.

А д в о к а т. Пробачте, що я без запрошення.

О л е н к а. Справдi, несподiвано. Що вас привело до мене?

А д в о к а т (подає троянди). Ось цi троянди. Подумав, ви художник, ви любите квiти...

О л е н к а. Дякую. В честь чого?

А д в о к а т. Просто так. Надворi падає снiг — i цi троянди. Така несумiснiсть... (Усмiхнувся). I ви, як троянда, серед снiгу...

О л е н к а. Для правди занадто красиво. А втiм, я помiтила, що ви схильнi до велемовностi.

А д в о к а т. Коли я бачу вас, мимоволi народжуються небуденнi слова.

О л е н к а. Ви адвокат, це професiйна звичка розцвiчувати мову, але тут немає суддiв i пiдсудних. Може, i буденною обiйдемось.

А д в о к а т. Не розумiю...

О л е н к а. Наприклад, я скажу вам: не треба чекати мене бiля театру. Не треба шукати випадкової зустрiчi зi мною. I нема чого заходити до мене без запрошення, навiть з трояндами. Що ви на це скажете?

А д в о к а т. Згоден з вашим мiркуванням i прямотою. Але... (Пауза, посмiхнувся). Справдi, професiя впливає i на лад мислення. Ви сказали, що тут нема суддiв i пiдсудних... Уявiмо, що є...

О л е н к а. Не збагну.

А д в о к ат. Ви суддя, а я пiдсудний i сам себе буду захищати.

О л е н к а. Ви вчинили злочин?

А д в о к а т. Ви суддя, i вам вирiшувати, чи вчинив я злочин.

О л е н к а. Суддя, злочинець, адвокат — цiкаву гру ви пропонуєте...

А д в о к а т. Все, що я вам скажу, може здатися банальним. Але повiрте, Оленко, в кожному моєму словi правда... Я жив спокiйно. Я вважав себе щасливим... А може, це так i було. А потiм Першотравневе свято. I раптом у барвистому потоцi людей я побачив вас... Побачив — i вулиця нiби обезлюднiла. Залишились тiльки ви. Я йшов за вами, мов зачарований, я хотiв хоч на мить вловити ваш погляд... (Пауза). Думав — усе минеться. Я хотiв зiтерти ваш образ в пам'ятi — i не мiг. Не мiг пересилити себе. Я шукав зустрiчей... Аби хоч здаля глянути на вас. I тi кiлька вечорiв, коли менi випало щастя якихось пiвгодини побути з вами, ставали для мене святом. Коротка дорога вiд театру до вашого будинку... Ви приходили додому, гасло свiтло у вашому вiкнi, а я цю дорогу вимiрював ще десятки разiв. Я не хлопчисько, щоб не зважувати свої слова (Пауза. Наче вагається, чи сказати). Я кохаю вас, Олено... I життя менi без вас немає... (Пауза). Я боявся про це сказати. Але ще бiльше боюся вашого вироку, мiй суддя! (Схилив голову. Тривала пауза).

О л е н к а (дивиться у вiкно. Не повертаючись). Але ж ви одружений, ви любите свою дружину.

Пауза.

А д в о к а т. Я думав, що любив її, — а тепер... (Завагався). Може, не треба?

О л е н к а. Кажiть!

А д в о к а т. Менi тяжко про це говорити. (Довга пауза). Але тепер я не можу дивитись, я не можу чути її голосу, її подиху... Кожен жест, кожне слово викликає в менi протест, вона стала менi... нестерпною. Це жорстоко з мого боку, але що я вдiю. (Пiдiйшов до Оленки). Не женiть мене, Олено.

О л е н к а (вiдiйшла в сторону). Я вас зрозумiла. I не осуджую вас.

А д в о к а т. Тепер я найщасливiший у свiтi. (Цiлує Оленцi руку).

О л е н к а. Не будемо критися з нашим коханням.

А д в о к а т. Моя дорога, мила Оленко!!!

О л е н к а. Сьогоднi ж, зараз пiдемо до вашої дружини i все скажемо — для чого ховати нашi почуття? Скажемо їй все...

А д в о к а т (не знає, що вiдповiсти, розгублено посмiхається). Звичайно... але... як це зробити?

О л е н к а. Ось так. Я одягаюсь, i ми йдемо до вашої дружини... У нас — справжнє кохання. (Бере з шафи пальто, одягається). Вона нас зрозумiє.

А д в о к а т (затримуючи Оленку). ...Її треба пiдготувати, в неї особливий (запнувся), не м'який характер.

О л е н к а (вже одягнена). Ви їй розповiсте про своє велике кохання так, як ви говорили менi, i вона повiрить вам.

А д в о к а т. Я?!. Розкажу... (Сiв, пiдшукує слова). Ви жартуєте?

О л е н к а (здається, на повному серйозi). Коханням не жартують.

А д в о к а т (вже з нотками роздратованостi). Так, але ж ви не дитя, щоб не розумiти складностi ситуацiї... I я не пiдготовлений до розмови з дружиною...

О л е н к а. Що ж, я розповiм сама... Не турбуйтесь, жiнки умiють говорити про великi почуття... Розповiм так, що вона — не знаю, як мене, а вас зрозумiє.

А д в о к а т (пiдвiвся, рiшуче). Цього робити тепер не будемо...

О л е н к а. Ви можете й додому не заходити... Почекайте тут, у мене, поки я повернусь. (Хоче йти).

А д в о к а т. Мiж iншим, кохання може бути без руйнування сiм'ї... Сiм'я i кохання можуть iти паралельно... паралельно. Подумайте над цим.

О л е н к а. Я так не хочу. Я свого доб'юся! Ви будете тiльки моїм!

А д в о к а т. Я лише подарував квiти...

О л е н к а. Не вiдмовляйтесь.

А д в о к а т. Бувайте здоровi...

О л е н к а. Нi-i... Нi! (Заступає дорогу).

А д в о к а т. Це вже схоже на шантаж.

О л е н к а. А кохання?

А д в о к а т. Ви мене примушуєте...

О л е н к а (весело смiється, потiм майже урочисто). Суд оголошує вирок: я звiльняю вас вiд кохання i забороняю вам на все ваше життя вимовляти це святе слово.

Висвiтлюється лист:

"Дев'яте травня. У цей день ми збираємося втрьох i святкуємо по-фронтовому... Чорний, Ася i я. I ти з нами! I стiл завжди накритий на чотирьох..."

Проповзає телеграфна стрiчка:

Всесоюзное общество Красного Креста и Красного Полумесяца Управление по розыску советских и иностранных граждан не можем установить место нахождения Кравцова отсутствием полных данных.

Кiмната. Стiл без скатертини, на столi чотири котелки, ложки, чотири вiдломлених шматки хлiба, чотири залiзних кухлi, солдатська фляга. В пляшцi напiврозквiтла гiлочка... Оленка у вiйськовiй формi з погонами лейтенанта, при орденах.

О л е н к а (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин... (Дзвiнок, Оленка здивована). Може, мiй годинник вiдстає... Але ж ми вчора, як перед боєм, звiряли з годинником Чорного. (Вiдчиняє дверi).

Заходить Федiр Iванович у формi полковника.

Ф е д i р I в а н о в и ч. Здрастуйте, Оленко!

О л е н к а (спочатку не впiзнала його). Начштабу? Федiр Iванович? Невже це ви?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Як життя, Оленко?!

О л е н к а. Точно так у нас завжди починалася розмова. Добре живу!

Пауза.

Ф е д i р I в а н о в и ч. I так кiнчалась...

О л е н к а. Як ви знайшли?

Ф е д i р I в а н о в и ч. В "Пионерской правде" прочитав про злiт пiонерiв 25-ї школи вашого мiста. Там виступала iз спогадами учасниця Вiтчизняної вiйни, снайпер 346-го стрiлкового...

О л е н к а. А ви "Пионерскую правду" читаєте?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Передплачую.

О л е н к а. ...Для дiтей?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Для себе. У кожного свої дивацтва. А ви ще в армiї?

О л е н к а. Це на честь Перемоги одягла. Прямо з дороги?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Я прилетiв учора. Поки взнав вашу адресу, влаштувався в готель...

О л е н к а. Чому ж учора не прийшли?

Ф е д i р I в а н о в и ч. Вже був вечiр, незручно...

Дзвiнок, Оленка вiдчиняє дверi, заходять Чорний i Ася при орденах, в погонах.

Ч о р н и й (до Оленки). Не по формi зустрiчаєте старших, лейтенанте! (Побачив полковника). Здравiя желаєм, товаришу полковник! Капiтан Чорний!.. (Обiрвав). Командир третього батальйону... Товариш начштабу! (Вiтається). Аж не вiриться!

Ф е д i р I в а н о в и ч. Мов додому приїхав. (Цiлує руку Асi). Ася Михайлiвна...