Поезії. Книга V - Олександр Олесь
Біля ганку у куток.
Наче тінь, ламає руки,
І страждає, як жива,
І розказує про муки,
І пригадує слова.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо море щось воркує,
Ледве лащить береги...
Хтось милує, хтось цілує...
Ніч вартує навкруги.
Італія, 1913
ТИ НЕ ПРИЙШЛА
Ти не прийшла в вечірній час...
Без тебе день вмирав сьогодні,
Без тебе захід смутно гас
І сонце сходило в безодні...
Ти не прийшла в вечірній час.
Тебе, здавалось, ждало море,
І все не гасли скелі гір,
І все дивилися в простори...
І довго їх останній зір
Шукав тебе і гас на морі.
Ти не прийшла в вечірній час...
Самотньо сонце попрощалось,
І сумно, сумно день погас...
Когось мов серце не діждалось,
Хтось не прийшов в вечірній час.
Італія, 1913
«Вахляром проміння впало…»
Вахляром проміння впало,
Сріблом хвилі облило.
Дужче море заспівало,
На скрипках, басах заграло,
Густо в бубни загуло.
В шумі білому біліє,
Мов вишневий сад цвіте,
А над морем вітер віє,
Хвилі крилами леліє
І на берег цвіт мете.
Італія, 1913
ЗАХОДЕ СОНЦЕ
Праворуч - сонце і пожежі!
Палають гір високих вежі,
Палають хвилі вогняні,
І хмари в димі і огні.
Ліворуч - сиза казка ночі,
Чиїсь ласкаві ніжні очі,
Чиїсь зітхання, шелест, шум,
І тихий стогін, тихий сум.
Ліворуч - місяць ллє проміння,
І на воді горить каміння...
Ліворуч - місяць іскри ллє,
Мов в небі золото кує.
Ліворуч - місяць сплів мережку
І застилає нею стежку,
Мов зараз буде в млі ясній
Цариця ночі йти по ній.
... Погасли хвилі, гори, хмари,-
І над землею в’ються чари,
І над землею в’ються сни...
Забудься, серце, і засни...
Італія, 1913
«Коли твоє убрання біле…»
I
Коли твоє убрання біле
Зіллється з білим шумом моря
І тільки хустка червоніє,-
Мені здається,- квітне квітка
На березі пустельнім моря.
Мені здається - наче бризнув
Хтось кров’ю... Наче вирвав
Хтось серце друга. Взяв і кинув!
Воно ж спинилося в повітрі
І ще ясніш цвіте любов’ю.
II
Коли струнка, граційна, боса,
В своїм рожевому убранні,
Ти ходиш в день палкий над морем,-
Мої думки летять на Нігер,
На берег Нігера далекий,
Де, може, в цей же час фламінго
Дрімає-журиться самотній
І в снах тебе над морем баче.
Італія, 1913
«В долини тихий сон летить…»
В долини тихий сон летить
І срібну сутінь розливає,-
На горах жертвенник курить,
На горах жертвенник палає,-
Ще хтось вартує, хтось не спить.
Так, ми спимо невільним сном,
Душа зневірена дрімає,
А хтось над нами б’є крилом,
За нас змагається орлом,
За нас живе і умирає.
Італія, 1913
«Розкриваються білі бегонії…»
Розкриваються білі бегонії,
Наче келихи в ряд розставляються
Для гостей довгожданих, невиданих!
Срібний місяць вином наливає їх,
Через вінця вином їх наповнює
Для гостей довгожданих, невиданих!
Перекинусь я квіткою-крихтою,
Пригорнусь до барвінку зеленого,
Припаду, перестану і дихати...
На гостей надивлюсь, надивуюся,
За столом їх промови підслухаю...
Припаду,- перестану і дихати...
«Не заллється співом серце…»
Не заллється співом серце,
Не затуже знов:
З ран гарячих, ран кривавих
Тихо капа кров.
По краплині кров спадає,
Крапля в краплю б’є...
І, вмираючи, співає
Серденько моє!
«О прийди, прийди хто-небудь…»
О прийди, прийди хто-небудь,
Сядь, схилися, припади,
На чоло моє гаряче
Братню руку поклади.
Я стомивсь в борні нерівній,
Я згорів в своїм огні,
Я покинутий на полі,
В невідомій стороні.
Але гострий меч зо мною,
Ціла зброя вояка,
І до кобзи простяглася
З криці вилита рука.
Ой ударити б по струнах,
Тих збудити, хто вві сні,
Розгойдати мертве море
В нерухомій стороні.
Не ударю: хто почує,
Хто озветься на мій дзвін?!
Навкруги одні руїни,-
Я один серед руїн...
1915
«Хтось близький, близький приснився…»
