З юних літ Марії - Ольга Кобилянська

Але як хто думав, що вона сама в глибині серця свого вірила в свій талант, той гірко помилився б. Не вірила. Та й відки би вона до того приходила? Наколи пізналася з одним молодим чоловіком, що був компетентний оцінити її праці і оцінив незвичайно прихильно і який мало не приказав їй писати, сказавши, що в неї значний літературний талант,- відказала Марія йому злобно, що він це з милосердя говорить їй. Кілька разів повертали її твори з заграничних часописів, куди посилала їх до друку,- тоді хотіла собі життя відібрати. Пощо їй жити? Пощо? Що мала ще в житті знайти. Вона не хтіла нічим більше в житті бути. Одне, що підтримувало її енергію і любов до життя,- це була література. Заходила до брата - військового - і перешукувала очима за місцем, де б був револьвер. Знала докладно, де це зробить.

Потім ще раз, ще однісінький раз вислала дрібні свої рукописи до одного заграничного часопису - з просьбою написати їй щиру правду, чи працювати їй дальше, чи покинути перо і не збільшати число тих трутнів, що так вже намножились і насілися на літературу.

І дістала відповідь.

Ніколи такої не сподівалася.

Нехай пише - сказано їй. Нехай пише - завсіди і під всякими услів'ями, бо в неї є талант, і ніколи нехай не журиться, як дехто відішле рукопис назад. Це так мусить іноді бути; але воно не має нічого до таланту. Лист був підписаний знаним літератором.

Тоді успокоїлася. І відтоді вже спокійно і з довір'ям писала.

1

- «Чи ви, пане, бачили щось таке бридке у своїм житті?» (Пол.)

2

- Танцювати.