Із збірки "Чужиною" - Олександр Олесь

трави тобі під ноги,

Встеляти цвітом твої дороги.

 

Коли ти підеш вранці купатись

І, як русалка, будеш гойдатись

На синіх хвилях,- моє кохання,-

Я стерегтиму твоє убрання.

 

Над ним я стану темною тінню,

Не дам торкнутись навіть промінню,

А пил з убрання крилами здую

І все обвію, все обцілую.

 

...Хотів би вітром південним стати,

Щоб під вікном твоїм вічно ридати.

 

«Народним лицарям, уславленим боями…»

 

 

Народним лицарям, уславленим боями,

Зриваймо радісно квітки,

Вінчаймо їх терновими вінками,

Безсмертям на віки.

 

Народна пам’ять їх ніколи не забуде,

І доки житиме народ,

Їх світлий образ сонцем буде

І в день весни, і в ніч негод.

 

Радіймо ж ми, сучасники щасливі,

Що ми родились в ці роки,

Що ми рвемо на рідній ниві

На чола вславлені вінки.

 

30.06.1919

 

«В кафе, наповненім юрбою…»

 

 

В кафе, наповненім юрбою,

Де ллються вина золоті,

Як я люблю лишатися з тобою,

О смутку мій, на самоті.

 

В кутку десь, в сутіні вечірній,

Ми сидимо удвох, одні,

І тихо слухаєм в журбі безмірній,

Як плачуть струни жалібні.

 

І серцю солодко... Музика грає,

Огні, веселий сміх, вино...

Як хороше, коли страждає

На світі серце хоч одно.

 

10.07.1919

 

«Пратер! Пратер! Сон дитячий…»

 

 

Пратер! Пратер! Сон дитячий,

Казка дивна, чарівна:

Раз угледь, але вже вічно

Буде снитися вона.

 

Всі на Пратері веселі!

Скрізь музика, галас, сміх...

Тири, бари, каруселі...

Каруселі! Скільки їх!

 

Тут одні лише дракони,-

Линь на крилах чарівних!

Цілий день за півкорони

Можеш їздити на них.

 

Там лише човни, карети,-

Немовлятко не впаде!..

Каруселі! Де ти? Де ти?

О дитинство золоте!

 

Хочеш птахом в небо знятись?

Що ж! на колесо ставай:

Будеш соколом зніматись,

Щастям сповнений украй.

 

І сього для тебе мало?!

Сядь в возочка на горі,-

Тільки б духу в тебе стало

В цій шалено-дикій грі.

 

З криком будеш ти літати

То на гору, то з гори,-

Хай попробують догнати

Тебе вихори й вітри!

 

Як захочеш змірять силу,

Бий щосили молотком,

Як дзвінок задзвонить, сину,

Можеш зватись козаком!

 

А коли надійде втома,

Сон в обійми забере,

Чи не ляжеш спати вдома,

Як не був ти в кабаре.

 

Кабаре! Які там дива!

Знову казка чарівна...

І за повним кухлем пива

Чарівніша ще вона.

 

Пратер! Пратер! Скільки щасних

Ти хвилин народу дав!

Скільки ти думок прекрасних

Каруселями приспав!

 

«Хочу я троянди, що цвіте в саду…»

 

 

Хочу я троянди, що цвіте в саду...

Скільки я для неї дивних слів знайду!

 

Хочу я купави. Їй я розкажу,

Чом я над сагою цілу ніч ходжу.

 

А фіалці тихій в сутіні лісів

Вже давно мережку із пісень я сплів.

 

І волошкам синім в полі, серед трав,

Я казки чудесні і легенди склав.

 

Тільки ти, билинко, вечора смутніш,

На холодній скелі в самоті стоїш.

 

Але ти для мене - сонце і тепло,

І пісень з казками вічне джерело.

 

«Така буває ніч в маю…»

 

 

Така буває ніч в маю,

Як ти.

По небу сизому пливуть

Хвилясті хмари:

Це - коси.

Огнем ласкавим, лагідним

Горять далекі, вічні зорі:

Це - очі.

Дві срібні полоси від місяця упали

І в сутіні тремтять:

Це - руки.

Десь збоку розцвіла

І палко дихає троянда:

Це - уста.

Тремтять на озері злотисті блиски,

Горять і гаснуть в берегах:

Це - твій слід.

Ти вся, як ніч таємна, чарівна

В маю.

 

22.04.1919

 

«Така глибока втома…»

 

 

Така глибока втома...

Хотілося б у лісі десь

Забратися в пожовклий лист

І звіром до весни проспати.

Не чути ні пташок, ні вітру...

Нехай метуть сніги всю зиму

І ковдрою мене вкривають...

Хотілося б, щоб навіть сни не снились...

Така глибока втома...

 

Хотілося б прокинутись тоді,

Коли вже струмні потечуть

І серця промені торкнуться,

І збудять разом дерево і звіра...

 

Заснути б в лісі десь, у листях, до зими...

Така глибока втома...

 

27.04.1919

 

«Уже й не думаю, отруєний думками…»

 

 

Уже й не думаю, отруєний думками,

І тільки чуда - дива жду,

Живу химерами - чутками

І їх над прірвами веду.

 

Одну на дні в журбі ховаю,

А другу радісно ловлю,

Пещу, сміюсь, в сльозах купаю,

Всю кров, всю душу віддаю.

 

І так щодня. Живу чутками,

Плету з химер своїх вінки,

Ходжу зеленими лісами,

Співаю їм свої казки.

 

21.06.1919

 

«Слухайте, слухайте! Сурма гримить…»

 

 

Слухайте, слухайте! Сурма гримить,

Мертві встають із могили,

Тільки одна Україна ще спить,-

Громом її не збудили.

 

Янгол на сонячних крилах летить,

З сурмою янгол зникає...

Хто в час відродження