Криничар - Дочинець Мирослав
Рано до дня, коли перші промені ковзнули по склу ріки, заскрипіли брички. Наджупан, блідий з неспання, прохрипів у сизу просинь:
"Поважна громадо, слухай високе повеління: міст залишається для суспільного користування. Але пан Овферій Криничар мусить відпродати землю, що під ним, у довічну власність держави".
"Вважайте, що вона вже ваша, — сказав я. — Дарую її Мукачеву".
За тиждень ми зняли охоронний мостовий знак і прибили на прохання влади чавунну таблу: "Цей містудячні мукачівці встановили в честь його світлості милостивого короля". І все вернулося на свої місця, як вертається після повені вода в старе річище.
Пам’ятається, старий козак Тимко любив приповісти: "І Бог наш не вбог, і ми на своїй землі люди... Та коли стаєш на чужий міст, спробуй палицею — чи міцний". Міст, котрий я поклав, міцний і надійний. Бо це не дерево, це сам я вперся ногами й руками в береги, вріс у них, обнявши ріку моєї Матері. Вріс тілом, духом і пам’ятно. Тож сміло ступайте по мені з дня вчорашнього в день завтрашній.
Як із давнього люстра сходить срібло, так і зі старіючого чоловіка злущується молодість. Не та потуга, не та гострота, не та хіть. Кістки ще легкі, зате рухи вже важчі. Чоловік старіє, як дерево — так же твердне, підсихає і скрипить.
При тому його корінь знає таємну глибину, а крона розкошує в небі. Дерева вмирають стоячи. Так і декотрі люди. Вони ще ступають по землі, але земля воює нічого від них не дістає. А небо... до неба вони рідко підносять очі. Тому і вмирають дочасно, деревеніють заживо. Може, червак страху й зневіри підточує їх; може, шашіль безнадії і змирення; а може, висушує їх безводдя любові і поїдає гниль непотрібності...
Я теж боюся входити в свої літа. Я вчуся запливати в них, як у воду, як у ріку — з остуцою тіла і обмиранням серця, з покорою хвилі, яка раптом підхопить, понесе й не верне до твердині звичного берега. Ніщо не вічне в цій ріці життя. Навіть каміння. Бо й воно злизується течією і піском зноситься в долини, а звідти розвіюється по світу. Прах землі.
Доки ти йдеш, ти в дорозі. Доки мислиш — дієш. Доки дієш — ти потрібен людям, Богу і собі. Цього я й прошу в молитвах щодня — потрібності. За це і дякую щовечора. Дякую за день, запліднений моїми трудами, моїми замислами, мо'іми грішми.
Хтось із заздрою злобою гадає, що я тішуся дзвінкому сріблу в капшуках. Овва, солодкі мої! Я хіба що густо ліплю срібло на тильний бік дзеркала мого життя — і пильно вдивляюся в нього, аби чітко, не блідо й не викривлено бачити свій справдешній відбиток, чин свого приденного служіння.
травень 2011 — лютий 2012
Мукачево — Будапешт — Відень — Таба в Єгипті —Єрусалим — с. Косино
Словарик
Бавка — іграшка.
Бинда — стрічка.
Боканчі — черевики.
Бранзулетка — браслет.
Бродники — мандрівник, волоцюга.
Валило — водойма для вимочування шкур і полотна. Вандрувати — мандрувати.
Гачі — штани.
Гонвед — вояк угорської армії.
Гуцак — музика.
Гужовка — мотузка.
Завгура — забава, розвага.
Збіща — нехрещене дитя.
Карбач — батіг.
Карічка — коло.
Кедь — якщо.
Клебан — шапка, капелюх.
Клепачик — молоток.
Кокош — гуля.
Колотвиця — поліно.
Коцка — квадрат.
Крисаня — капелюх.
Лайбик — безрукавка, камізелька.
Ледаяка — благенька, абияка.
Крумплі — картопля.
Лежниця — опочивальня, спальня.
Мантля — шинеля.
Наремно — завзято.
Начадатися — народитися.
Криничар / ст. 331 Об’ярюватися — впоратися з весняними роботами. Обшаря — господарство, маєток.
Палачінта — млинець.
Паленка — горілка.
Парцела — наділ, ділянка.
Пиловиння — тирса.
Пирь — риба харіус.
Плат — полотнище.
Покон — закон, звичай.
Потя — пташка.
Прощава — голота.
Пструг — форель.
Пугар — склянка, кварта.
Регула — настрій, завзяття.
Рези — відсотки.
Рябунець — чавунець.
Скалуба — шпара, щілина.
Скусник — митець.
Сокачка — кухарка.
Солможак — солом’яний мартац.
Стравниця — кухня, їдальня.
Тайстрина — торбина.
Твар — обличчя.
Уйош — піджак.
Факля — факел.
Фриштик — сніданок.
Хосен — користь.
Цвайгелт — сорт червоного вина.
Черлениця — глиниста земля.
Чінговик — дзвіночок.
Штемпелик — чарочка.
Щопта — дрібка.
