Шхуна "Колумб" - Трублаїні Микола
При шквалі пориви вітру досягають семи балів, тобто його швидкість вимірюється максимум п'ятнадцятьма метрами на секунду, а шторм лише починається вітром у двадцять метрів на секунду, що означає дев'ять балів.
Шквал захопив "Колумб" зненацька. Єдиний, хто міг заздалегідь передбачити зміну погоди, Стах Очерет, — лежав важкопоранений у замкненій рубці. І нікому, крім, можливо, Андрія Камбали, не було відомо, чи шкіпер ще живий. Але раніше, ніж "Колумб" потрапив у шквал, сталася подія, яка затримала рух шхуни. Левко, користуючись темрявою, зумів непомітно для загарбників щось пошкодити в моторі, і він став стукотіти та давати перебої. Пірат перший звернув увагу на ненормальну роботу мотора, і після того Анч спитав, що трапилось. Левко відповів, що мотор забруднений і коли його не прочистити, він скоро зовсім спиниться. На це Анч відповів погрозою негайно застрелити моториста і заспокоївся лише після того, як Левко запевнив його, що чистка відбере не більше години. Моторист дістав наказ негайно чистити мотор. Анч лаявся, що пірат одразу сам не сів за мотор, і тепер примусив свого командира стояти над мотористом і стежити за роботою та одночасно нагадувати йому, що револьвер близько від його голови. На деякий час замість пірата-командира над Левком став Анч, а пірат заходився підіймати на шхуні паруси, бо хотів скористатися легесеньким, майже попутним вітром, щоб збільшити хід. Для цього він підняв фок, натягнув клівер і, сказавши Маркові, як стернувати, знов повернувся до Левка. Шхуна ледве-ледве посувалася вперед і кожну хвилину, здавалося, могла спинитися.
Звільнившись від догляду за мотористом, Анч підійшов до рубки і, припавши вухом до дверей, став прислухатися. Хвилин зо дві він нічого не чув. Шпигуна хвилювала поведінка важкопораненого, що зумів міцно замкнутися. "Можливо, у нього є якась зброя", — міркував шпигун. Зважаючи на те, що в револьвері лишився останній патрон, Анч не наважувався починати активних дій проти шкіпера, хоча і не міг припустити, щоб його рана була така легка. Сам він стріляв в Очерета й бачив під ним калюжу крові такого розміру, що мав підстави думати про смертельний кінець. Після захоплення шхуни він пильно оглядав рубку, вогнепальної зброї там не знайшов, але пам'ятав, що бачив протипожежний інструмент, де, крім вогнегасителя, помітив лом та дві сокири. Навіть з цими речами здорова людина являла для піратів деяку небезпеку. На важкопораненого можна б не зважати.
Нарешті, шпигун почув у рубці шарудіння: хтось там рухався і, мабуть, шепотів, але через грубі двері розібрати не можна було. Шпигуна та мова здивувала. "Невже шкіпер марить чи розмовляє сам з собою?" Здавалося, чоловік у рубці щось розповідав. Потім долетів стогін. Анча це стривожило. А що, коли другий рибалка не вбитий, а теж поранений? Це ускладнювало справу, проте більше з рубки не донеслося жодного звуку принаймні хвилин п'ятнадцять.
Можливо, напасник ще підслуховував би, але враз порив сильного вітру трусонув шхуною, вона рвонулася з місця, парус надувся у зворотний бік, і шхуну кинуло кормою вперед. В ту ж мить захлюпали хвилі, збурені раптовим вітром. Шквал налетів з південно-західним вітром таким поривом, що загрожував перевернути "Колумб". Пірат облишив моториста й кинувся спускати парус, але зробив це не досить вправно, і Марко, що мало не полетів за борт, послав йому кілька лайок і порад. Коли був спущений фок, юнга повернув шхуну так, щоб, маневруючи, йти проти вітру під одним клівером. До нього кинувся пірат, запідозривши хлопця в намірі змінити курс. Він готовий був за мить покінчити з цим підневільним штурвальним. Але глянувши, як Марко веде судно, заспокоївся. Шхуна пішла перемінним курсом, все ж пливучи в попередньому напрямі, який пірати вказали стерновому. Облишивши юнгу, рудий повернувся до моториста. Справа з мотором ускладнялася, бо судно гойдалось і моторист не міг як слід працювати. Левко надзвичайно старався і, здавалося, мав намір завоювати цілковите довір'я піратів. Звичайно, ні рудий, ні Анч не йняли віри йому ні на гріш, але впевнилися, що на моториста впливав страх, і тому поводилися з ним ще суворіше. Іноді Левко скоса позирав на того, хто стояв ближче, міркуючи, як би несподіваним ударом звалити і вирвати револьвер. Але вони були надзвичайно обережні і ставали або за спиною полоненого, або не ближче як за півтора-два метри від нього. Левко тим часом "відремонтував" мотор так, що пальне мусило давати неповне згоряння і тим самим шхуна мала зменшити хід майже наполовину. Лаг на шхуні був несправний. Ще ранком його розібрали і не встигли скласти, а тому визначити швидкість ходу пірати не могли. Ця робота давалася Левкові не легко. Потрібна була велика вправність, щоб обдурити пильність рудого.
Шхуну гойдало все дужче. Хвиля більшала й заливала палубу. Нарешті, сипнула злива.
Ударив грім. Чорна пітьма обгорнула розбурхане море и легеньку шхуну, що гойдалась на хвилях, наче іграшка. Тільки при світлі блискавки, що раз за разом прорізувала темряву, видно було на якусь мить насторожені постаті загарбників та лікоть Левка з-за рубки. Потрапляючи в шторм чи шквал, шхуна починала скрипіти, а коли її вже надто гойдало, тоді десь з-під палуби чулися Удари дзвона. Причини скрипіння досі ніхто не виявив, то була таємниця корабельного майстра, а дзвін почався після одного ремонту. Якийсь забудько залишив у металевому повітряному ящику під палубою якийсь залізний предмет, мабуть, зачеплений на гачок. На великій хвилі той предмет починав розгойдуватися, ударяючись об стіни ящика і нагадуючи удари дзвона. Тепер якраз і залунали глухі удари, до яких байдуже ставились моторист юнга але які стривожили загарбників. Їм здавалося, ніби дзвін той ішов з моря і нагадував удари сумного церковного дзвона, звичайного в їхній країні і не знаного ні Левком, ні, тим більше, Марком. Проте пірати не сказали один одному нічого.
Юнга, слухаючи удари грому, відчуваючи, як б'є дощ по обличчю і задуває вітер, виконував задуманий план затримування шхуни. Скориставшись тим, що рудий пірат тепер майже не поглядав на компас і не звіряв курсу, Марко поволі повернув шхуну й повів її не менш як на 90 градусів уліво, тобто впоперек вказаного йому курсу. З кожним поривом вітру "Колумб" все віддалявся й віддалявся від мети загарбників. Порівняно з першими поривами, вітер трохи вщух і став рівніший, але хвиля збільшувалась і все ширше розгойдувала судно. Посилився й грім, частіше стало блискати.
Коли темрява лише на мить прорізується блискавкою, гуркіт грому звучить під акомпанемент невидимих, але відчутних хвиль, а під ногами здригається дощана палуба, і в цей час у людини зв'язані ноги, а за два кроки від себе вона відчуває спрямоване у її голову дуло револьвера, тоді потрібні виняткова сила духу, незламність волі, щоб не впасти в розпач, зберегти розсудливість, впевненість у можливість порятунку. Молоді рибалки належали до людей з холодними головами й гарячими серцями. Коли б загарбники придивилися при світлі блискавок до виразу очей своїх полонених, то побачили б не переляк, а спокій, навіть радість, бо захопленим здавалося, що стихія прийшла їм на допомогу, щоб затримати шхуну й перешкодити піратам здійснити їх план. Здавалося, блискавка злетіла з зеніту і прямовисно ударила в щоглу шхуни. Вибух грому стався над самим вухом, верх щогли обломився і, охоплений полум'ям, впав у море, не зробивши ніякої шкоди шхуні. Здавалося, гроза досягла найбільшої сили, і чогось страшнішого за удар блискавки в шхуну вже не буде. Шквал ішов неширокою полосою, несучи за собою хмари і зливу. Ще дув вітер, але дощ перестав, блискавки тепер спалахували за лівим бортом "Колумба", і грім почав слабшати. Шхуна виходила з шквалу. Рудий пірат підійшов до компаса, і Марко відчув неминучість суворої розправи. Бо тепер, звіривши курс, компас і напрям вітру, кожен моряк зрозумів би, куди стерновий скеровує судно. Але в цей час вітер почав заходити від західних румбів, косячок паруса брав повністю той вітер, і юнга почав скоренько переводити стерно. Зміна вітру пояснювала зміну маневру і це не давало можливості піратові виявити, куди перед тим прямувала шхуна. Міняючись, вітер вщухав. Тепер для швидкого ходу самого клівера було не досить, а фок підняти не могли, бо блискавкою щоглу обламало наполовину. До Левка знов підійшов Анч, і тепер моторист мусив пускати мотор. Додержуючись вказівок компаса, шхуна пішла попереднім курсом, але визначити, куди саме вона прямує, можна було тільки тоді, коли на небі з'являться зірки. Між північчю і ранком небо знов зазоріло, тоді пірат-командир узявся старанно обчислювати місцезнаходження "Колумба". Він довго з цим морочився, бо наслідки обчислень йому все здавались помилковими. Виходило, що, незважаючи на всі зусилля йти повною швидкістю на південь, шквал одніс їх назад, майже до Лебединого острова. Рудий пірат ще не скінчив цих обчислень, як його штовхнув Анч і показав у море. Пірат озирнувся й побачив завмираюче світло. В темряві то спалахував, то згасав вогник маяка, два довгих і три коротких просвіти з рівними інтервалами.
— Це маяк на Лебединому острові, — сказав Анч.
Він міг цього й не говорити. Пірат бачив той маяк у попередні ночі й відразу впізнав його. Крім них, свій рідний маяк впізнали обидва полонені. Марко від хвилювання ледве тримав стерно. Там, на маяку, в цей час перебували найближчі йому люди. Коли б його батько знав, скільки радості й горя завдав тим світлом у ті хвилини своєму синові! Радості — бо коли б маяк не світив, "Колумб" напевне налетів би на гряду підводного каміння, що проходила тут поблизу, і тоді пірати знайшли б там своє останнє пристановище! Горя — бо юнга розумів, що останній раз в житті бачить світло дорогого йому маяка.
VII. САМІТНИЙ ПЛАВЕЦЬ
Маяк то засвічувався, то гас, наче дражнився й закликав своїм білим вогнем. Так принаймні здавалося одному самітному плавцеві в морі, що жадібно стежив за тими вогнями. Великі хвилі підносили плавця на гребінь, і коли цей момент збігався з спалахом маяка, плавець відчував приплив сили і бадьоріше посувався вперед. Часом плавець потрапляв у провалля між хвилями, або вода заливала йому очі, і він кілька хвилин не бачив маяка.
