Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
- Ви мудро вчинили,- мовив мій друг.- Але чи все ви розповіли нам?
- Так, усе.
- Ні, не все, міс Ройлот. Ви виправдовуєте свого вітчима.
- Що ви маєте на увазі?
Замість відповіді Холмс відкинув чорне мереживо на рукаві нашої гості. П’ять невеликих червоних плям - сліди п’яти пальців - відбилися на її білому зап’ястку.
- З вами жорстоко повелися,- мовив Холмс.
Жінка густо почервоніла й затулила ушкоджену руку.
- Він суворий чоловік,- сказала вона,- і сам не помічає своєї сили.
Запанувала довга мовчанка; Холмс сидів, підперши рукою підборіддя і втупившись у камін, де потріскували дрова.
- Це дуже непроста справа,- заговорив він нарешті.- Я хотів би довідатись ще про тисячу подробиць, перш ніж вирішити, як нам діяти. Але водночас не можна марнувати ані хвилини. Якби ми приїхали до Сток-Морена сьогодні, чи вдалося б нам оглянути ці кімнати так, щоб ваш вітчим про це не знав?
- Він казав мені, що поїде сьогодні до міста у якихось важливих справах. Можливо, він пробуде там цілий день, і тоді ніхто вам не заважатиме. Зараз у нашому домі є економка, але вона стара й недоумкувата, тож я легко можу усунути її з дороги.
- Чудово. Ви не проти такої подорожі, Ватсоне?
- Аж ніяк.
- Тоді ми приїдемо обидва. А що ви збираєтеся робити самі?
- У мене є кілька справ у місті. Але я повернуся потягом о дванадцятій годині і буду вже вдома, коли ви приїдете.
- Чекайте на нас невдовзі після полудня. Я теж маю тут кілька дрібних справ. Може, ви зачекаєте на мене й поснідаєте з нами?
- Ні, я мушу йти. В мене аж на серці полегшало, коли я поділилася своєю тривогою з вами. Я рада буду знову побачити вас після полудня.- Вона затулила обличчя чорною вуаллю й вийшла з кімнати.
- Ну, що ви про все це думаєте, Ватсоне? - спитав Шерлок Холмс, сідаючи глибше в крісло.
- Як на мене, це надзвичайно темна й нечиста справа.
- Досить темна і досить нечиста.
- Якщо ця жінка казала правду, що оглядали підлогу й стелю і що через двері, вікна та димар до кімнати потрапити неможливо, то її сестра справді була сама, коли її спіткав цей таємничий кінець.
- Тоді що означають цей нічний свист і химерні слова померлої?
- І гадки не маю.
- Якщо зіставити такі речі, як нічний свист, компанія циган, з якими водить дружбу той старий доктор, зацікавленість доктора в зриві весілля своєї пасербиці, останні слова померлої про якусь «банду» і, нарешті, ляскіт металу, який почула міс Гелен Стонер і який могла спричинити одна з отих металевих засувок, що ними замикають віконниці,- то я гадаю, що ми натрапили на сліди, які можуть допомогти нам розгадати цю загадку.
- Але до чого тут цигани?
- Сам не знаю.
- У мене все-таки є багато заперечень.
- У мене теж. Отож ми сьогодні й вирушимо до Сток-Морена. Я хочу перевірити, чи не можуть ці обставини виявитись фатальними; можливо, нам пощастить їх з’ясувати... Хай йому грець!
Цей вигук вихопився в мого друга, коли наші двері несподівано відчинилися, й до кімнати вбіг якийсь здоровань. Убрання його здавалося дивовижною сумішшю одягу лікаря й селянина: чорний циліндр, довгий сурдут, високі гетри та мисливський нагай у руці. Він був такий довготелесий, що сягав циліндром одвірка, і такий широкоплечий, що ледве протискувавсь у двері. Широке, жовте від засмаги обличчя зі слідами всіх лихих звичок, пооране тисячею зморщок, оберталося то до одного, то до другого з нас. Глибокі недобрі очі й довгий, тонкий, кістлявий ніс робили його схожим на старого хижого птаха.
- Котрий із вас Холмс? - спитав він нарешті.
- Це я, сер, але я не знаю вас,- мовив мій друг.
- Я доктор Ґрімсбі Ройлот із Сток-Морена.
- Дуже приємно, докторе,- люб’язно мовив Холмс.- Сідайте, будь ласка.
- Нема чого мені сідати. Тут була моя пасербиця. Я стежив за нею. Що вона казала вам?
- Щось холодна в нас нині весна,- мовив Холмс.
- Що вона казала вам?! - люто скрикнув старий.
- Але я чув, що крокуси будуть чудово цвісти,- незворушно вів далі мій друг.
- Ага! То ви хочете мене здихатись? - мовив наш новий відвідувач, ступивши вперед і змахнувши мисливським нагаєм.- Знаю я вас, падлюку! Я вже чув про вас. Ви отой Холмс, що пхає носа до чужого проса.
Мій друг посміхнувся.
- Ви нишпорка!
Посмішка його стала ще дошкульнішою.
- Ви поліційний нюхач!
Холмс щиро зареготав.
- Надзвичайно приємна бесіда,- сказав він.- Коли будете виходити, зачиніть двері, бо тут страшенний протяг.
- Я піду лише тоді, коли скажу все. Не надумайте втручатися в мої справи. Я знаю, що міс Стонер була тут. Я стежив за нею! Лихо буде тому, хто перейде мені дорогу! Ось, подивіться-но! - Він швидко підійшов до каміна, вхопив кочергу й зігнув її своїми засмаглими ручищами.- Отож не потрапляйте до моїх лабет,- гаркнув він, кинувши зігнуту кочергу в камін, і вийшов з кімнати.
- Яка люб’язна особа,- сміючись, мовив Холмс.- Я не такий велетень, але якби він не зачинив за собою двері, я показав би йому, що в руках у мене не менше сили, ніж у нього.
- Яке нахабство - змішувати мене з поліційними детективами! Завдяки цій пригоді наш розслід став ще цікавішим, і я сподіваюся, що наша приятелька не постраждає від того, що так необачно дозволила цій тварюці вислідити себе. Тепер, Ватсоне, ми поснідаємо, а потім я подамся до адвокатів доктора і дізнаюся про деякі речі, що зарадять нам у цій справі.
