Слово за тобою, Сталіне! - Винниченко Володимир

Дворушники ви, дворушники, дворушники! Спіймають вас пани, і будете ви тут з нами, або ще далі, там, звідки навіть ваш Сталін не вернеться..."

Катерина злегка торкнулась пальцем до руки чоловіка, підвелась і навшпиньках швидко пішла до дверей. Рвучко відчинивши їх, вона визирнула в коридор. У ньому нікого не було. Вернувшись, вона сіла на своє місце й тихо сказала:

— Вибач, що перебила. Читай далі.

Степан Петрович, що в понурій задумі був спустив руку з аркушиком на коліна, знову підніс його до ока. Але Катерина, не можучи себе стримати, зо страхом прошепотіла:

— Але це ж брехня! Хіба ти йому обіцяв помагати? Коли? Де? Обіцяв?

Степан Петрович крутнув головою.

— Розуміється, не обіцяв.

— А чого ж він пише це? Чого? Як він сміє це писати? !

— Чого, побачимо з листа. Треба прочитати до кінця. І знову, піднісши аркушик до правого ока, він продовжував:

... "Та чорт вас бери, так вам і треба. Але діти ваші чим винні? За що діти й онуки ванті будуть катовані? Щоб їх урятувати, я оце пишу до тебе. Схаменіться: наближається час розплати. Вона буде така люта, якої навіть кремлівська банда з усією її досконалою, науковою, кривавою жорстокістю уявити не може. Поки не пізно тікайте з табору засуджених історією і людством злочинців. Армія катованих вами народів готується до бою з вами. "І це буде останній, вирішальний бій..."

"Ви посміхаєтесь? Армія заляканих, закутих, замучених рабів? Без організації, без зброї, без голосу — готується до бою? Де вона? А ти придивись, придивись, придивись і ти побачиш. А я тебе навчу, як прийти до іеї. Слухай добре.

"Вона має своїх вартових і свій пароль. Без паролю ІЄ підберешся, ні! А він такий: треба сказати два рази