Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрій

І так же йому Бідило подобається, з першого погляду запав у душу.

Зробить таку психологічну і, на думку Івана, дуже примітивну підготовку, а тоді й випитувати почина: що в них на Землі є, чого нема, що буде…

Цікавість ця давно вже не подобалась Іванові… Все, що він уже знав про суспільство Щактиф, примушувало його Зважувати кожне слово.

Якось під час такої розмови — а сиділи вони у невеличкій кімнаті, відгородженій від Тихого залу, — і запитав Купхейп у Бідила:

— А що означає на вашій прекрасній мові слово "аапчхи"? Які благородні почуття хотіли висловити ви цим урочистим словом, вітаючи там, на березі океану, нашого мужнього генерала Хипіца? Чи не б оце звучне і лаконічне "аапчхи" точним перекладом нашого щактифського вітання "ехип"?

— Ні, — Бідило ніяково всміхнувся. — То я просто чхнув.

— Що значить "чхнув"? Вчора уві сні ви говорили: "Чхати я хотів на цю радіацію".

— Бачите, у нас, у слов'ян, є такий вираз: "Начхати мені на те". "Начхати" — значить виразити зневагу. Але я…

Та Купхейп уже не слухав. Мить — і в руках його блиснула рефлектором плеската скринька. Сліпучий промінь б'є Іванові у вічі. Вперше в житті Бідило відчуває, що ні рукою, ні ногою ворухнути не може. І, вже гублячи свідомість, помітив: Чакт посміхається. Дивно якось, сумно, презирливо… Чакт посміхається…

………………………

…Коли Бідило опритомнів, у кімнаті не було вже нікого. Невідь звідки долинав знервований, тремтячий голос Купхейпа:

— Він державний злочинець! Він образив Хипіца, довірену особу Хича! Я мушу віддати його Легіону. Хет, встань, засунь панель. Що за дурна звичка залазити на крісло з ногами!

Аж тепер тільки Іван помітив, що панель до Тихого залу не засунута.

— Ой татуню, я так добре вмостилася… Та він нічого не чуб! Після такої дози опромінювання тоци три, а то й чотири його хоч на шматки ріж. Він зараз такий гарненький! Татуню, а може, він зовсім не злочинець?

— Він державний злочинець.

— Ах, татуню! Ти ж завжди кохався у філології. Ну що таке злочинець? Всі злочинці — мислячі істоти. Всі мислячі істоти — злочинці. Ми всі — злочинці, так само як всі злочинці — ми. Все є всім. Елементарно!

— Прибери ноги з крісла! Вдруге кажу!

— Батьку, — це вже голос Чакта, — ти хоч би зараз розповів, у чому ж суть твоїх дослідів над Іваном?

— Причому тут досліди? Іван — політично небезпечна істота. Я мушу передати його Легіону Любові або партії Прогресивних Перукарів.

— А я хочу знати, — знов голос Чакта, — що більш потрібне населенню нашої країни: розкриття цього, як ти кажеш, злочину чи завершення твоєї наукової праці?

Мовчання.

Хет мугикає пісеньку.

І нарешті тихе Купхейпове буркотання:

— Ти маєш рацію, синку. Ти маєш рацію… Але ні риск, риск…

— Батьку, я хочу знати…

— Так, так… Ти правий. Я розповім дещо. Слухайте. Перше ніж говорити… Хет! Востаннє кажу: прибери ноги з крісла!

— Уже прибрала!..

— Перше ніж говорити про мої досліди, я мушу поділитися з вами деякими міркуваннями відносно самого піддослідного. Одразу після того як цей феномен з'явився на нашій планеті, ним, природно, зацікавилася Вища Рада Слуг. Мені доручили всебічно дослідити його і про все доповісти. Певна річ, ви розумієте, доповідати я не збираюсь, навіть можу взагалі нічого не досліджувати, бо, як і завжди, у Великому Графіку вже поставлена відповідна позначка. Але цей особень мене по-справжньому зацікавив. Одразу ж після прильоту, коли феномен перебував у стані повного виключення свідомості, я методами спіритичного, спіритологічного та спіритографічного контролю виявив у піддослідного наявність душі…

Іван напружено вслухався. Спіритика, спіритографія, спіритологія… Він уже не раз чув від Купхейпа про ці науки. По-щактифськи вони називалися штуфатeq o (о;ґ)к, штуфатeq o (а;ґ)к, штуфатeq o (и;ґ)к — від слова "штуфeq o (а;ґ)т", що точно відповідало латинському "spiritus" — дух, душа…

— Кілька діб наполегливого дослідження, — продовжував горбань, — дали вкрай дивовижні наслідки. Іванова душа не підходить під жодну з 12 категорій, 48 груп та 164 підгруп, на які поділяються всі душі інтелектуально розвинених мислячих організмів. Не підходить вона і під 4 категорії, 13 груп та 58 підгруп душ мислячих істот, позбавлених витонченого інтелекту.

В Івана дійсно загадкова, навіть більше — таємнича душа. Вона ласкава й жорстока, потайна і вкрай відверта, по-дитячому ніжна й непохитно тверда.

Та найцікавіше, що зараз на планеті Земля майже всі мислячі істоти мають такі ж переконання, як наш піддослідний. Про це свідчать-уже перші наслідки мого спіритологічного аналізу.

Потім, за всіма даними, Іван — типовий представник великого й авторитетного племені. Піддослідний часто згадував і показував на екрані тривалі й запеклі війни, в яких істоти, подібні Івану, захищали скривджених і визволяли поневолених. Це вже не тільки суперечить здоровому глуздові, а й… ну просто реакційно!

Слухайте далі. Після цього відкриття, трохи пізніше, порівнюючи Іванову душу з типовою душею (стандарт ХЦ-112-к) шхуфа, хворого на другу стадію хакахо, я відкрив їхню дивовижну тотожність. До речі, ХЦ-112-к — єдиний різновид хакахо, при якому хворий вважається цілком безпечним для навколишнього оточення. Так принаймні твердить офіційна наука. Я думаю… мені здається: може, воно й не зовсім так…

— Батьку, ти перебільшуєш…

— Можливо, Чакте, можливо… У всякому разі, ХЦ-112-к — явище надзвичайно рідкісне. Саме такого феноменального екземпляра не вистачало мені усі ці останні роки. Тепер, маючи Івана, я розпочав експеримент, що набув би дійсно вседержавного значення, якби я довів його до кінця. Я вирішив шляхом тонких спіритичних, спіритологічних та спіритографічних дослідів розгадати фізичну природу і хімічний склад таємничої Іванової душі. А розгадавши, я зможу вплинути на цю темну і хаотичну субстанцію. Я приведу її в нормальний стан статичної рівноваги. Я зумію нормалізувати п, або, як любить висловлюватись наш Хич Мислячий, — "причесати" розпатлану Іванову душу.

Так от, якщо мені дійсно вдалося б обернути цей феномен на звичайного шхуфа-схильника, тобто вилікувати його від хакахо, суспільство Щактиф отримало б могутню зброю в боротьбі з цим справді страшним недугом. Коротше кажучи, вилікувавши Івана, я б переміг хакахо! Я так захопився цим, що став навіть подумувати: чи не припинити на певний час роботу над апаратом "ХА"?

— Батьку, — це знову голос Чакта, — ти давно вже говориш про цей "ХА". Що це за апарат? Ти нам не довіряєш?

— Вам я довіряю, але таємниця є таємниця. Тим паче, коли вона державна. Пронюхають несхильники, загримить привид, що тоді? І потім, про цей винахід поки що рано говорити. На все свій час. Одне скажу: колись мій "ХА" зробить Хича Мислячого Хичем Всемогутнім! "ХА"… Ні, я навіть радий: Івана — легіонерам, і — геть спокусу! Сьогодні ж сідаю за креслення. От тільки… Є тут ще одна заковика. Хтозна, може, й залишити Бідила на дві—три доби… Потім здати… Розумієте, Іван потрібний не для самого дослідження хакахо. Рано чи пізно озброєні армади Хича вийдуть у космос. Може, й ми доживем до цього… Гряде новий аптахетоп, нова священна війна. Тільки вже не всепланетна — всегалактична! Ой як тоді нам потрібні будуть достовірні дані про всі галузі промисловості, про енергетичні ресурси тих планет, які ми почнемо колонізувати! Та головне — моральний став можливих противників, його треба знать! Ви думаєте, даремно ми з вами вивчали земну мову, а Івана вчили щактифської?

При цих Купхейпових словах Бідило трохи з ложа не схопився. Так от чому горбань розпитував про енергетику Землі!

— Діти мої, слухайте і пам'ятайте, — в голосі горбаня Змовницькі інтонації. — Все, що ви зараз почули, — наша фамільна таємниця Ми все-таки, мабуть, на кілька діб залишимо Івана в академії. Залишимо, поки не випитаємо все, що нам треба. Але…

Замовк. А потім знову:

— Хтозна… Може, справді віддати його до Легіону? Віддати — і квит, га? Все ж таки державний злочин… Риск… Дуже великий риск…

— Татуню, ну який риск? Який злочин?

— Мовчи! Тут тобі не філологічний диспут!

— Батьку…

— Мовчи, Чакте, мовчи й ти. Ви ще не знаєте, що таке Легіон…

— Ні, я не хочу мовчати, — по голосу чути, що Чакт хвилюється. — От ти завжди так: сам вигадаєш якесь страхіття, сам же і лякаєшся його. Цей космонавт зовсім не таке дике і зле створіння, як ти його собі уявляєш. І навіть більше: вітаючись із нашим бовдуром… От чого ти знову лякаєшся? Нас же ніхто не чує! Ти ж сам вмикав променеві штори. Ну не думав твій піддослідний ображати ні нашого генерала, ні самого Мислячого Дев'ятнадцятого! Іван просто не зміг стриматися і… — як це у них на Землі кажуть? — "чхнув, та й годі". Який це злочин?

— Це не злочин? Та ви знаєте, що вважається політичним злочином у державі Щактиф?! Ви чули, за що арештовано філософа Хеца Піца? Позавчора на перехресті 17-ї Кільцевої та 3-го Радіального, показуючи на портрет Хича Мислячого, що висів на стіні, Хец голосно вигукнув: "О! Яке інтелектуальне обличчя!" Його тут же схопили. Не розумієте за що? Легіон офіційно повідомив: вигук філософа був злочинно двозначний. А Кут Пхат? У нього тик, нервова судома. Коли розхвилюється — морщить носа. І треба ж було йому розхвилюватися, слухаючи промову Хича, та ще й у присутності легіонерів. От і порівняйте тепер: Кут Пхат тільки носа наморщив, а Бідило начхав.

І взагалі давайте говорить відверто. Чим більше я читаю в Івановій душі, тим більшу відчуваю образу (голос Купхейпа знову нервово затремтів). Так, так, саме образу! Особисту образу! На його верхніх кінцівках — ти, Чакте, сам бачив — виразні сліди фізичної праці. Іван — шхуф. Звичайний робочий шхуф. Істота, яка за всіма біологічними та соціальними законами може тільки працювати, їсти, спати й плодитися. Думати шхуф не може.

І от — ні, ви тільки уявіть! — Іван Бідило, цей потворний космічний шхуф, виявляється, вміє думати. Він думає, та ще й як!

Мозолі й інтелект! Нахабний виклик всій нашій цивілізації! Ні, це справді страшно. Робіть, що хочете, але мене, як відданого служителя, як принципового, чесного інтелектуала, це глибоко ображає! Хет, засунь панель.

— Ну, татуню…

— Батьку, — голос Чакта, — я теж вважаю: хоч раз нам треба поговорити відверто.