Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрій

Аж глухо наче…

Прибитий зливою дим швидко осідав. Висока кучугура металевих і скляних уламків курилася на місці Безсмертного…

А де ж свідки? Де служителі й хичисти?

Коли вже зовсім розвиднілося, Іван з Чактом побачили: в калюжах зеленастого слизу, що поблискували навколо купи уламків, плавало якесь клоччя, уривки білого й зеленого вбрання. Оце все, що лишилося від щактифської еліти…

Злива вщухала, хмари світлішали. В розривах уже сяяло свіже фіалкове небо.

І от долинули знайомі звуки. Ледве чутні, прозорі, безнадійно сумні… Линули вони звідкись знизу, з-під ніг. Бідило нахилився і побачив кілька маленьких іа.

Рибки звивалися біля перекинутої чаші: видро, свідки перед погибеллю здумали поласувать, та не встигли. І тепер іа оспівують свою маленьку риб'ячу смерть… Іван взяв чашу, набрав у неї дощівки із якоїсь ями і повкидав туди щактифських співців вмирання.

Вихід завалило. Тягнучи за собою товариша — Чакт ледве пересував ноги, — Бідило видирався все вище й вище по мокрих, обпалених руїнах.

Дощ зовсім перестав. Пахло озоном. За руїнами, на площі, хтось лункогодосий і молодий високо-високо виводив:

Палає Червоний Вогонь в крові!

Палає Червоний Вогонь в крові!

І тисячі голосів підхоплювали:

Ууммб!

Вставайте, вамби!

Вставайте, вамби!

На смертний

Бій!

Нарешті друзі вибралися на гребінь руїни. Ось вона, площа! Море мокрих шоломів, море усміхнених, щасливих облич.

Сонце вийшло з-за хмари, щедре, післягрозове сонце. Чакт зіперся на Івана, притиснувся плечем. Довго так стояли, мружачись від сонця і щастя…

І здалось Іванові, що нічого-нічого поганого не було з ним на цій хорошій, сонячній планеті. І Купхейп, і Хич З усіма його мислячими іпостасями, і Притулок Блаженних Учнів — то тільки сон! Хворий, гнітючий сон… А зараз Бі-дило видужав, прокинувся, і вся оця витончена гидота забудеться, навік забудеться…

Ми не забули своїх матерів!

Ми не забули своїх матерів! —

гриміла площа.

Вставайте, вамби!

Вставайте, вамби!

Вставай,

Народ!

На повні груди друзі підхопили гімн.

А хмари знову громадилися, буря насувала, дихала озоновим холодом. Та друзі співали — сонце світило їм в обличчя!

Сонце волі, сонце щастя Щактиф!..

ЕПІЛОГ

Величезне тіло трансгалактичного лайнера світилося в грозових розрядах. Проливень мив обпалену броню.

Часом буря вщухала, блискавки гасли, і тоді видно було в усіх чотирьох ілюмінаторах зелені спалахи зварки. Десяту добу лагодився "В-18", в далеку дорогу лаштувався.

Друзі сиділи перед вікном у затишній кімнаті начальника столичного штейподрому. Рейндз — він займав тепер цю поважну посаду, — настроївши для товаришів кейф, щоб не скучали, подався кудись у своїх начальницьких справах.

Закінчувалася передача останніх вістей.

— В Провінції-41—30, — розповідав веселий молодий диктор, — заарештовано Ф'юче Пехфекта. Колишній депутат парламенту намагався організувати контрреволюційний заколот. За тринадцять діб Пехфект встиг згуртувати навколо себе тридцять шефів перукарень, сорок п'ять крамарів, двісті поетів-сатириків і вісімнадцять лакеїв. У час, коли наші повстанці оточили заколотників, вони запекло билися між собою. Три партії, що утворилися серед них, ділили майбутні міністерські портфелі.

На екрані дівчина-диктор:

— Слухайте чергове повідомлення Всепланетної Сонячної Комісії. Сьогодні вступив у дію останній, чотириста чотирнадцятий агрегат. Надпотужна сила цих реактивних установок поступово прискорить обертання планети. Настане час, і кожна країна знову побачить сонце.

На екрані диктор-юнак:

— Сьогодні, на початку пори великого спокою, у Всепланетній Раді Учених закінчилося обговорення долі Золотої Завіси. Як ми уже повідомляли, деякі члени Ради — всі вони з темної півкулі — вважали за потрібне поновити дію Завіси Спокою.

"Поки нічна половина планети, — твердили вони, — побачить сонце, народиться і вмре багато поколінь. Чи не краще було б, використавши енергію бур, що рвуться з темної півкулі на світлу, відновити Завісу Спокою? На сонячній половині, де знову б запанував теплий і стабільний клімат, можна було б поселити малих, старих і хворих всієї планети. І тим, і другим, і третім конче потрібне сонячне світло й постійне тепло".

Але такої думки дотримувалась тільки незначна частина науковців. Три доби тривала гостра дискусія, сьогодні всі вчені планети дійшли згоди.

"Ніяких завіс! — вирішили вони. — Сонячні щедрі грози дуже корисні і хворим, і старим. У грозовій, насиченій енергією атмосфері старі молодшають. Дихнувши буряного вітру, видужують хворі… А діти — їм гроза найбільш потрібна. Нехай дужі ростуть під зливами й громами!"

Всепланетна Рада Учених постановила:

1. Завісу Блаженного Спокою не відновлювати. Хай не покидає нас всемогутній неспокій!

2. Селекціонерам вивести грозостійкі породи дерев і злаків. Хай квітнуть під бурею!

3. Відновити стару, справжню назву батьківщини перших несхильників. Геть Щактиф — Країну Блаженного Спокою! Хай живе Голуба Вамбія — Країна Сонячних Гроз!

Екран погас. У вікна заглядало сонце. Це була звичайна коротенька перерва між двома грозами. На обрії синіли градові тучі, і тим дорожчими здавалися короткі сонячні хвилини.

— Ходім поглянемо, як нашу хату космічну відновляють! — запропонував Іван.

Чакт мовчки кивнув.

Простоволосий, збуджений, ступив Бідило за поріг і аж Захлинувся теплим вітром. Бетонований простір штейподрому парував під прямими променями. До космічного лайнера одна за одною підпливали гравітаційні платформи. З веселим гомоном вантажили вамби їжу, воду, балони кисню.

Друзі підійшли до ракети.

— Якийсь ти сьогодні не такий… Чому це? — запитав у Чакта Іван. — Мовчиш, супишся… Ти що, боїшся за "В-18"? Думаєш, не довезе нас з тобою? Долетимо живі й здорові! Я тобі таку дівчину на Землі висватаю — всі вамби за жінками до нас літатимуть! Ну, чого мовчиш?

Чакт, ще більше похнюпившись, мовчки колупав пальцем обпалену, подзьобану мікрометеоритами броню "В-18".

А сонце вже знову заходило за хмару. За обрієм глухо гуркотало. Чакт підвів голову.

— Думаю, — сказав він і подивився Іванові в вічі. — Думаю, чи зможу я так звикнути до вашого повітря, як ти звик до нашого… Не задихнусь?

— А-а!.. От що тебе турбує! — засміявся Іван. — Ну, знаєш, коли вже я у вашій "духмяній" атмосфері вижив, то ти в нашій і поготів!

Сонце сховалось. Синім вогнем із глибини засвітилася хмара. Розкотисто пророкотав грім. І затихло все, причаїлося, заніміло. От-от злива вдарить…

Іван поклав Чактові руки на плечі і задумливо, повільно проговорив:

— На нашій Землі чисте повітря…

Примітки

1

Тетраедр— трикутна піраміда.