Три бажання (збірка) - Іваненко Оксана

Поразка шляхтичів неминуча.

Обидва гетьмани, багато шляхти, все військо потрапляє в полон. Обох гетьманів Хмельницький віддає Тугай-бею.

Глузували запорожці з гоноровитих панів і співали в думах: "Гей, Потоцький, Потоцький, чи в тебе розум жіноцький? Не годишся ти воювати, лучче було в Кам'янці-Подільськім пробувати, печеного поросяти, куриці з перцем уживати, як з нами, козаками, воювати. Навчать тепер тебе кримці-татари конину жувати, кумисом запивати".

Переможцям дістались великі трофеї — гармати, рушниці, шаблі. Один з шляхтичів, якому пощастило врятуватися, розповідав з обуренням, що пани, бажаючи показати свою величність, виїхали на війну ще й з розкішними речами, які зовсім не стосувалися війни. Так, один з панів захопив з собою безліч столового срібного посуду, щоб пригощати усіх після перемоги.

Розкішний одяг, зброя, кінська багата збруя — все це дістається тепер козакам. Хмельницький посилає звістку на Запорожжя про свою перемогу і багаті дарунки: клсиноди, захоплені у шляхти, триста талерів усьому запорозькому товариству — "гостинець на пиво", триста талерів на січову церкву.

БРАТИ

На усть Дона тихого, на краю моря синего. Построилась башенка высокая, На этой башенке, на самой на маковке, Стоял часовой козак.

Богдан відірвався од листа, прислухався. Це співали козаки з "Дона тихого".

"Ну, браточки, а тепер ви!" — почув він, і розлилася широка пісня:

Засвіт встали козаченьки в похід з полуночі, Заплакала Марусенька свої чорні очі. Не плач, не плач, Марусенько, возьмем тя з собою, Як будемо виїжджати в чужую сторону.

Ой йшли ляхи на три шляхи, дороги питали: "Сли сюди козаки йшли, чи ви не видали?" Всі поляки, які йшли, по три коні мали, Хвалилися поляченьки, що в'ни звоювали. "Ми підемо, пане-брате, козаків рубати, А як прийдеть зла година будем утікати".

Навколо вогнища, де сиділи козаки, зареготали. — Здорово, братки!

Богдан усміхнувся. "Браточки", "братки" — авжеж брати. Чималий загін донських козаків влився в його військо, так, як бувало і запорожці ходили на Дон допомагати донцям. І знову він ще дужче замислюється над тим, що давно вже визріває в голові. Возз'єднання з російськими братами. Це єдиний вірний шлях для України. Хіба він один так думає? Як до рідних, до своїх, тікали здавна люди з панської неволі, а козаки так і тягнуться бути з кревними братами однієї віри, одних звичаїв.

Він пише листа цареві Олексію Михайловичу, закликаючи йти війною проти ненависної панської шляхти і що "зычили быхмо собе самодержця господаря такого в свой земли, яко ваша царская вельможность, православный хрестиянский цар". Це бажання всіх козаків: "а ми зо всем войском Запорозким услужить вашей царской вель-можности готови смо".

Та російська держава сама тільки-но пережила лихоліття, сама зазнала польської шляхетської навали, була розорена і ослаблена війнами, вона не могла зараз розпочинати нову війну.

Останні роки на Україні був великий неврожай, і російський уряд дозволив везти без мита на Україну хліб, сіль, інші продукти.

Це була величезна допомога.

Російський уряд не відмовляв, він тільки відкладав свою згоду, а сам у цей час допомагав чим міг. І все більше й більше росіян вливалось у військо Хмельницького, і разом з українськими піснями співали в походах і російські. .

Взвейся, взвейся, песнь моя. Удалая, развесёлая,—

заводив хтось з донців.

І вже всі — і донці, і запорожці, і повстанці з міст і сіл — підхоплювали:

Над долами, над лесами, Над родимой стороной!

І всі без винятку знали — йдуть на боротьбу за "родимую сторону"!

ГЕЙ, НЕ ДИВУЙТЕ, ДОБРІЇ ЛЮДИ, ЩО НА ВКРАЇНІ ПОВСТАЛО

Висипався хмель з міха, наробив панам лиха.

Народна пісня

Звістка про блискучі перемоги гетьмана Хмельницького шириться по всій Україні. Цілими загонами селяни вливаються в запорозьке військо, стають головною силою у визвольній війні. Народ виступає проти панів, поміщиків, старост та орендарів. Не тільки пани-ляхи, а й українці-магнати — Четвертинські, Єрличі, Верещаки та інші розплачуються зараз за свою жорстокість з народом.

Україна охоплена повстанням. Селяни нападають на панів, забирають їхнє добро, підпалюють маєтки. Пани тікають на захід.

"Знай, ляше,— по Случ наше",— вигукують повстанці. Серед повстанців особливо завзяті броварники 20, наймити, пастухи — найбідніші, найпригніченіші. Багато жінок сміливо борються в лавах повстанців. Повстання охоплює Лівобережжя, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь, докочується до Карпат. Селяни Білорусії, Польщі приєднуються до загонів.

Допомогою повсталим селянським загонам особливо уславився серед селян полковник Максим Кривоніс. Народ вважає його характерником і складає про нього пісні:

Гей, не дивуйте, добрії люди, Що на Вкраїні повстало. Там за Дашевим під Сорокою Множество ляхів пропало.

Гей, Перебийте 21 просить не много, Сімсот козаків з собою, Рубає мечем голову з плечей, А решту топить водою...

До панів він був нещадний. Саме ім'я Кривоноса наводить жах на панство. Навіть сам Ярема Вишневецький мусив врешті поступитись перед цим козаком.

Ярема Вишневецький був нащадком знаменитого Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою. Весь рід Вишне

Броварники — пивовари. Так звали Кривоноса в народі.

вецьких був православним. Мати Вишневецького, двоюрідна сестра Петра Могили 22, Раїна Могилянка, все життя дбала про освіту, допомагала оборонцям православної церкви. І в такій родині народжується хлопець, який у Львівській єзуїтській колегії не тільки міняє свою віру, а робиться заклятим ворогом свого народу, фанатиком-ка-толиком. Він володіє незліченними багатствами на Україні, в Червоній Русі, на Волині, майже вся Полтавщина належить йому. її привласнив він грабіжницьким захватом. Гордий, норовистий, честолюбний, він не поважав ні чужої власності, ні закону. З польським панством поводив себе неприступно, гордо, але з своїм військом він ладить. Він тримає величезні загони, які під його проводом роблять наїзди на чужі маєтки, грабують, сваволять, і цим привертає до себе своїх жовнірів, в числі яких всякий набрід.

Козаків, "хлопів" він ненавидів. Немає такої лютої кари, щоб її не застосував Ярема проти полонених козаків. "Мордуйте їх,— кричить він часто своїм катам,— катуйте їх так, щоб вони почули, що вмирають", і любить сам бути присутнім при тортурах.

Як барс, він кинувся на повстанців. Про мир він не хотів і слухати. Та й цей грізний і найжорстокіший пригноблювач, українського народу, Ярема Вишневецький, відступив перед талановитим керівником селянських загонів безстрашним Максимом Кривоносом, який "ляцьку славу загнав під лаву", тобто дістав перемогу над шляхтою, в боях під Костянтиновом трохи не вбив самого Вишневецького.

ПОСІДЛАЙТЕ КОНІ ВОРОНІЇ!

."Золотом виблискували їхні щити, султани, бунчуки, палаші й мечі, від срібла ломилися шатра, шафи й столи; навіть найбільш ласому ворогові і половини цього було б досить. Не знали вони, що всі ці багатства, як на ярмарку, обміняють на просте залізо, на самопали, ремінь конопляні попруги, шоломи, рядна, бурки і бідні свити",— записує до щоденника шляхтич Твардовський про польське військо, в якому перебував.

Перемога Богдана Хмельницького і широкий рух повстань, які охопили Волинь, Галичину і перекинулись в

Петро Могила — відомий діяч тих часів, був київським митрополитом.

Білорусь і навіть саму Польщу, показали панам, що це не простий "бунт", а повстання всього народу. Польський уряд виставив проти України велике військо. Керівництво польським військом доручають трьом панам — Заславсь-кому, Конєцпольському та Остророгу.

Хмельницький посміхається, дізнавшись про це, і дає їм влучні прізвиська: першого, гладкого пана, який дуже любить погуляти, поспати, смачно поїсти, прозиває "периною", другого за молодість — "дитиною", третього, вченого —; "латиною".

Усього шляхти зібралося 48 тисяч, не рахуючи челяді. Пани знову збираються на війну, як на весілля. Гусари красуються своїми оксамитними кунтушами 23, кінськими уборами, золоченою дорогою "зброєю. У багатьох шовкових шатрах стоять столи з дорогим фарфоровим посудом, смачними закусками, солодкими винами. Срібла в таборі далеко більше, ніж свинцю. Бенкет іде за бенкетом.

— Не варт на цю наволоч витрачати куль,— знову бундючаться пани.

А ще більше гоноровиті вигадують таку молитву:

"Боже, не помагай ні нам, ні козакам, а тільки дивись, як ми з ними розправимося".

Хмельницький виступає назустріч полякам з величезним військом. Здається, вся Україна підвелася, щоб відбити ворогів. На відміну від польського табору — у козаків сувора дисципліна, пильність і піднесення.'

"А коли хтось з козаків візьме з собою на війну хоч одного воза, тому накажу відтяти голову. Я сам, крім сакви, Нічого з собою не візьму",— наказує Богдан.

Невеличка річка Пилявка розділяє обидва табори. Обабіч річки розляглися болота, впоперек іде гребля. Спочатку греблю займають козаки, другого дня — поляки, потім знову козаки її відбивають. Як і під час Корсунської битви, Богдан Хмельницький надсилає розвідника до поляків, який повідомляє, що до козаків надійшла допомога татар в 40 тисяч.

Третій день почався хитрощами Хмельницького, який був невичерпний на всякі воєнні вигадки. Він переодягає своїх козаків у татарський одяг і разом із справжніми татарами, яких зовсім було небагато, вони безупинно і без утоми кричать на різні голоси: "Алла! Алла!"

В польському таборі метушня, а поле вкриває густий туман. Навколо болото, а з тилу вже підступає Кривоніс.

Кунтуш — верхній одяг.

До нього ще й ще приєднуються загони повсталих селян. 13 вересня 1648 року військо Богдана Хмельницького розгромило польську армію. Той, хто лишився живим, тікає до Львова. Начальники польського війська теж втекли.

Конєцпольський з-під Пилявців "побіг на двох конях і тікав з півмилі. Зброю з себе обрізав, і під ним кінь спіткнувся, і він звалився з коня і лишився пішим. На дорозі узяв шкапину у селянина і одежу з того селянина на себе одяг, і тікав, забувши себе".

Польські пани так швидко тікали, що шлях до Львова близько трьохсот кілометрів пробігли за три доби.

Ярема Вишневецький теж тікає за всіма на простому возі.

Шляхтич Твардовський, який чудом лишився в живих, записав до свого щоденника:

"Бодай би ніхто ніколи про Пилявці не чув, краще б у них жили гірканські леви й тигри! Бо тут загинули найро-довитіші мужі польські, слава яких поширювалася навіть за Геркулесові стовпи 24.

Тікаємо всі.