За який провід - Донцов Дмитро
Особливо це важко зробити у нашу добу, коли світ весь розколовся на два табори – сили християнства й сили Сатани; коли – писав апостол Лука – розкол вдереться навіть в родини, де буде двоє проти трьох і троє проти двох.
Європа, і не тільки Європа, проходить добу громадянської війни, подібну до тої, що відбувалась у Франції під час революції тому майже 200 літ. Там повстали дві "партії", з яких кожна вважала, що угода з другою .виключена, що між ними можлива тільки боротьба. Третя "партія", нейтральна, приєднувалась до кожного переможця і плелася у хвості подій. Свою печать на майбутнє обличчя країни наклала не вона, а одна з тих крайніх партій. Подібно й сучасна Європа, сучасний світ. Доба стагнації, впорядкованих відносин в суспільстві наразі проминула. Нормальна держава ніде більше не існує: або вона спирається на тотальний терор, щоб в страху тримати до неї ворохобні сили суспільства (як в СССР), або – деінде – є іграшкою в руках тих чи інших – що борються за владу – сил: робітничих союзів, юній, партій, різних міжнародних таємних і явних організацій. А боротьба їх в тому, що кожна йде до ідеалу, який виключає ідеал супротивної сторони, претендуючи на виключне панування. Головні сили, на які розкололась тепер суспільство – це сила комуністична і антикомуністична, сили тоталітаризму і сили, що апелюють до старих традицій і підстав європейської, християнської цивілізації. Пролетаріат є переважно в тому першому таборі, селянство – в другому. Фронт боротьби не окреслюється міждержавними кордонами, він іде впоперек кожної держави, перекроює кожну націю. А між тими двома силами знаходяться "нейтральні": західна "керенщина", ті власне соціалісти, ліберали і деякі "демократи", які або тихо комунізму симпатизують, або угодою з ним чи толерацією його думають якось від потопу врятуватися. Тому керенщина й не висуває ясної ідеї, ні не хоче готуватися до боротьби, яку не вважає неминучою. Толу й роль її в тій громадянській війні, що вже шаленіє у світі – буде така ж жалюгідна як і роль російської керенщини...
Наша керенщина добором "лучних" не переймається. Її цікавить тільки так зване "об'єднання". Воно має бути універсальними ліками проти всіх політичних недуг. Чи справді завжди допомагає об'єднання?
Під час революції 1917 р. – всі українські партії були об'єднані в Центральній Раді, а всі партії в Росії були роз'єднані, і більшовики вели громадянську війну з усіма – правими, лівими, монархістами й соціалістами. І все ж роз'єднана Московщина перемогла об’єднану Україну. Чому? Під час революції, шматована, роз'єднана кривавою міжусобною війною Франція перемогла коаліцію об'єднаної Європи. Чому? Чи не тому, що не в самому об'єднанні сила?
Справді, сила не в чисельності, але в чомусь іншому! Покладіть на терези з одного боку десять яєць, а з другого десять цеглин – останні переважать. Сила не в .кількості, а в якості, у вартостях, у динамізмі. Ось чого не треба забувати! Об'єднання тоді тільки буде міцним, коли буде злукою "луччих", не всяких! Коли об'єднаєте в горщику капусту, бульбу, стару підошву і здохлого кота, – не смакуватиме таке об'єднання! З доручення Папи намалював Мігель Анжело образ хаосу у Сікстинській капелі. Як уявив він собі хаос? Як саламаху різнородностей, які нормально не можуть бути і не сміють бути змішані, не можуть бути "об'єднані". Все було перемішане на тому образі: володарі, єпископи і розбишаки, поети з лірою й .кати, володарі й бандити, злодії й судді – мішанина чужорідних елементів, добрих і злих, в якій безнадійно потопали добрі. Ось таке об'єднання проповідують наші "тверезі політики", приймаючи до своєї компанії всякого, який аби їх тримався і на все погоджувався, не пхаючись в справу, не проявляючи характер, особистою чесністю тощо. Ліплячи такі "об'єднання" вони не впорядковують хаосу, а його поглиблюють. Це буде таке об'єднання, як в притчі про кукіль і пшеницю: під час жнив пшеницю кладуть окремо в клуню, а кукіль в'яжуть в снопи, щоб спалити. Ось про що не думають прихильники механічного об'єднання. Завданням часу є не збільшувати хаос, а відділити кукіль від пшениці.
Кажуть, – всяке об'єднання добре, чим більше, тим ліпше! Чи ж справді так?
Пригадаймо історію судді Гедеона з Біблії. Бог вибрав його для війни з Медіанами. Той зібрав велике військо і сказав Господь Гедеонові: забагато людей в тебе, так що не можу віддати Медіанів в твої руки…
Гукни, щоб чули люди: хто почувається боязливим, хай вертається додому. І вернулося людей 20 і 2 тисячі, так що лишилося тільки 10 тисяч. І сказав Господь Гедеонові: – все ще забагато людей! Веди їх до водопою, щоб мені їх там випробувати. Про якого скажу тобі: цей хай іде з тобою, той і піде; а про якого скажу: цей хай не йде, той і не піде... Повів Гедеон людей до водопою і сказав Господь Гедеонові: хто питиме воду язиком, як пес, того постав окремо; так само і того, хто стане навколішки щоб напитися води. Налічено тих, що хлептали з руки, 300 чоловік, всі ж інші ставали навколішки, щоб напитися води зручніше. І сказав Господь Гедеонові: трьома сотнями люду врятую вас і віддам ворога в руки ваші, усі ж інші хай вертаються в домівку свою... Так переміг Гедеон не кількістю, а якістю людей, відбором найкращих, які не боялися великого діла, не тужили за домівкою не дбали за вигоду, п'ючи як-небудь воду, думаючи тільки про справу. Якість перемогла, не кількість, відбір, не "об'єднання", не мішанина всіх.
"Реальні" політики кричать: "все, що об'єднує українців – будує Україну, все, що роз'єднує українців – руйнує Україну!" Це явний нонсенс. Що, коли б якась група забажала об'єднувати всіх українців, без розбору, чесних – з шахраями, ідейних – з провокаторами, чи спричинилася б вона до побудови України? І навпаки, чи не спричинилася б до цього збудування інша група, яка без пардону вимітала б з-поміж себе все хитке, і підле й підозріле? Мабуть пригадуючи зворот з Євангелія, писав Гоголь: "Бог не об'єднує різне по суті, Бог лучить спільне по духу". Об'єднання, яке не хоче бути засуджене на бездіяльність, або розвал чи торпедоване провокацією з середини, – повинно бути злукою людей, оживлених однаковим, спільним для всіх духом, з'єднаних на підставі суворого добору, старанного пересівання.
Чи ж можливе об'єднання духом зовсім різних людей? Де буде їх спільна база для чину?
Яку спільну базу ідейну для чину, в якому об'єднанні знайдуть люди, що хочуть відбудувати державу, боротьбою і силою, яку .спільну базу для чину знайдуть вони з "реальними політиками", які думають лиш про "рідну мову й пісню", яку хтось колись їм дасть за чемність, або "лояльну співпрацю"; які завжди "неактуальною" вважають боротьбу за свободу? Яка спільна база, в якім об'єднанні знайдеться між людьми закоханими в наші старі великі традиції – і тими, що разом з Драгомановим, ті традиції відкидають, заміняючи їх традиціями Маркса і Прудона, чи: російської революції; які сучасним традиціоналістам закидають те саме, що закидав Драгоманов Шевченку: що "шукав лісного ідеалу державного порядку не попереду нас, а позаду", самі ж знаходять той "ідеал" в колгоспах і московській "конституції"? Як можна об'єднати психологію українських державників з психологією "дядьків отечества чужого", або з ментальністю людей типу наддніпрянських соціалістів чи галицьких радикалів, або ундистів? Або яку спільну ідею для чину знайдуть нові хмельничани, люди для яких ідея є ідеєю, з тими, для кого вона тільки фраза для залучення маси і для вирішування інтересів партійної крамнички?
Що ж спільного знайдуть між собою ті різні породи людей, коли те, що одні звуть боротьбою із злом, другі називають "некультурністю" і "киринею"? Коли те, що одні звуть боягузтвом – звуть інші "гуманністю"; що одні картають як потурання каналії, другі хвалять як "толерацію"; що одні розуміють як героїзм, іншіі – знов плямують як "розбишацтво"? Коли те, що в перших є вірність ідеї і бажання боротись за неї до смерті, є в других – "ексклюзивністю" і "фанатизмом"? Що в одних зветься безпринципністю й безхарактерністю, то в других є – "об'єктивністю", а прив'язання до правди своєї – "доктринерством"? Що знайдете спільного між тими типами, коли те, що одні ганять як хамелеонство, другі величають як "тверезий розум", а "державницьким розумом" те, що для перших є тільки крутійством?
Та друга порода нашої інтелігенції, яка хоче удавати з себе національний провід, дуже нагадує тих фіглярів, недорік, сліпців і "шпигонів" Котляревського, або "жебраків при дорозі о ялмужну просящих". Об'єднані, чи роз'єднані, ніякої держави вони в найсприятливіших обставинах не збудують. "Хочеш бути царем? – питався Сковорода, – нащо ж тобі єлей, серце, скіпетр? Це тінь, масло... Здобудь собі серце царське!"... Вінець і скіпетр є аксесуари лише, може й потрібні, але хто вбирається в них, хто чіпляє собі титули "батьків народу" й думає правити ним, маючи душу жебрака, фігляра чи шпигуна, – той призведе до катастрофи може й не себе, але народ, з ким і якби він не об'єднувався.
В старовину знали ми, що силу спільноті дає не безвладна мішанина – аби більше! – а дисциплінований гурт людей чесних, відважних, сильних характером і справі відданих. В Універсалі Остряниці читаємо: "а козаків лейстрових, отродків і одщепенців наших, для власних їх користий і приват своїх о упадок отчизни .недбаючих, – яко їдовитої єхидни стережіться!" Предки наші зняли, що ядовиту єхидну, хоч "рідну по крові", до гурту не приймають; з нею не об'єднуються; що паршива вівця усе стадо псує. Про це писав один знаний політичний письменник наш: "знайте, що не буде ніколи держави української, доки дейнецтво і опришківство, яке ідею України від віків обсіло, не буде прочищене українськими, а не метропольними польськими, чи московськими руками".
Пригадайте, як об'єднував. Україну Хмельницький! Чи сідав він до одного столу з Кисілем, чи з реєстровиками? Ні, він зібрав громаду людей спільного духа, характерних, готових на все; з ними пішов на своє велике діло, а коли своїми чинами зблиснула та громадка на всю Україну, тоді зголосилися до нього Виговський, Кричевський, Немирич та інші. Прийшла й маса, поспільство.
