Лахтак - Трублаїні Микола

Він хотів розшукати п'ятьох чоловік з екіпажу "Лахтака", які залишились там під час того страшного шторму, що потопив шлюпку і заніс пароплав у кригу.

Наступного дня "Лахтак" підходив до острова Уєдінєнія. Моряки пізнали його непривітні береги. З напруженою увагою вдивлялися в горби й скелі, шукаючи знаку, що свідчив би про присутність на острові живих людей.

Наблизившись до острова, пароплав пішов вздовж берега, безперестанно даючи гудок за гудком. Але людей ніхто не бачив. Де ж вони? Чи загинули? Що було причиною їх загибелі? Голод? Чи, може, зимою рушили по кризі пішки сподіваючись дістати суходолу, і в дорозі загинули?

Пароплав проминув східний та північний береги острова і став наближатись до того місця, де минулого разу "Лахтак" зірвало з якоря.

Стояла напрочуд тиха погода.

Раптом Кар, що не одривав бінокля від очей, стрепенувся. На березі він помітив людей. Одночасно з берега долетів звук пострілу. За ним другий. Але більше не стріляли...

Пароплав повільним ходом рушив до берега.

На палубі панувало величезне хвилювання. Біноклі були лише на капітанському містку, і ті, хто стояв на палубі, не могли ясно роздивитись, скільки людей на березі, але гострозорі запевняли, що їх більше ніж п'ять.

Кар раз у раз протирав скельця бінокля, але й він ясно бачив на острові вісім або дев'ять чоловік.

Матроси швидко спустили шлюпку. Лейте взяв з собою Соломіна і трьох норвежців; до них приєднався Запара. Четверо весел плюснули в воду, і шлюпка стрілою помчала до острова.

Кар не одривав бінокля від очей. Він бачив, що група людей на березі збільшувалась. Йому здавалося, що їх уже дванадцятеро. Це було більше, ніж усі ті, що залишились на острові й що загинули в шлюпці.

Але ось шлюпка наблизилась до "Лахтака", і Кар пізнав на носі постать...

— Не може бути! — скрикнув він, побачивши на носі шлюпки капітана Гагіна і тих дев'ятьох "небіжчиків" , що їх записано потонулими. Отже, вся команда "Лахтака" була жива, здорова.

Ті, що прибули з острова, відчували таке хвилювання, що спершу неспроможні були вимовити ні слова. Тепер ніхто не обмежувався лише потискуванням рук: моряки обіймались і цілувались. Друзі, що ніколи не сподівались зустрітись, стояли разом на палубі свого пароплава.

Кар збіг з містка, поцілувався з капітаном Гагіним і з усіма товаришами. Ще ніколи команда не бачила свого старшого штурмана в такому настрої. Він кричав "ура", і всі підхопили його вигук. Норвежці, що досі стояли мовчки, і собі загукали щосили.

Але все це не можна навіть і порівняти з тим, що сталося, коли мимоволі робінзони побачили перед собою Веошомета, який вискочив на палубу з рушницею в руках і почав стріляти. Адже мисливець був десятим з тієї шлюпки, яку перекинула хвиля і з якої дев'ять чоловік допливли до берега і вирішили, що він потонув.

Острів'яни мовчки дивились на Вершомета. У декого розкрився рот, а інші потяглись руками до потилиць. їм здавалося, що це їм сниться.

Нарешті капітан Гагін повернувся до своїх товаришів і спитав:

— Хто ж був у шлюпці десятий?

— Я, я, капітане! — прогримів Вершомет, розставляючи руки для обіймів.

— Дозвольте ж мені запитати, — сказав Кар, — хто в нашій команді був двадцять дев'ятий і тридцятий? — і він подивився на двох людей, з якими встиг обнятись і поцілуватись, але яких, безперечно, бачив уперше.

— Льотчик Бариль, — одрекомендувався один з них.

— Бортмеханік Зеленець, — сказав другий.

Радист послав "блискавкою" радісне повідомлення в Архангельськ.

Штурман Кар пройшов із Гагіним у капітанську каюту. Там він розповів про пригоди "Лахтака". Потім штурман Кар слухав оповідання капітана Гагіна.

Після того, як шторм перекинув шлюпку, вони всі схопились за неї. Їх напівживих викинуло на берег. Зібравшись разом із тими, що залишилися на острові, вони провели перші дні в надії, що "Лахтак" врятується від шторму й повернеться. Але незабаром крига оточила острів, і надія на це зникла. Довелося влаштовуватись на зиму. З каміння, моху та шкур збудували житло. Заготували м'яса. Полювали обережно, заощаджуючи патрони. Останні випустили в повітря, коли побачили "Лахтак". Пізньої осені несподівано над островом з'явився літак. Був туман і вітер. Льотчик повів літак на посадку, але, коли машина приземлялась, сталась аварія. Льотчик і бортмеханік розповіли їм про зникнення "Лахтака" і про "Білуху", що пішла на розшуки пароплава та його екіпажу. На літаку був запас патронів, дещо з одежі, консерви, шоколад та трохи бензину. Все це стало робінзонам у великій пригоді. Разом з льотчиками вони вперто боролись за життя, пристосовуючись до суворої арктичної природи. Дякуючи своїй енергії, залишились усі живі і здорові.

Коли Гагін закінчив, штурман Кар сказав:

— Капітане, я тимчасово взяв на себе командування судном. У зв'язку з відсутністю багатьох членів команди зробив ряд переміщень і поповнив екіпаж норвезькими моряками з шхуни "Ісбьорн". Тепер ви повернулись і...

— Любий Кар, — перебив штурмана капітан Гагін, — ви, власне, мусили б і далі командувати "Лахтаком", а мене одвезти на берег і віддати судовій владі, разом із шкіпером Ларсеном.

— Ну, капітане, ви вигадуєте! Ви мали цілковите право залишити пароплав, щоб одвідати острів. Море ж було абсолютно спокійне. Крім того, ми всі певні, що завдяки вашій енергії ті, хто залишився на острові, змогли перебути там сувору полярну зиму. Старший штурман слухає вас, капітане!

"Лахтак" залишив острів Уєдінєнія, взявши курс на острів Діксон, що в гирлі Єнісею.

***

Через три тижні "Лахтак" повернувся в Архангельськ.

Через півтора місяця криголам "Хатанга", збудувавши на острові Місячної Ночі науково-дослідну станцію, вирушив назад.

Капітан Гагін дістав призначення на другий пароплав. Разом з ним туди перейшов механік Торба. Кара було призначено капітаном "Лахтака". Стьопа вступив до морського технікуму. Павлюк пішов учитись на курси машиністів і одночасно продовжував вивчати радіо. Запара опрацьовував матеріали своїх наукових досліджень, готуючись наступного року виїхати на острів Місячної Ночі.

Решта екіпажу лишилася на "Лахтаку". Крім того, на "Лахтаку" лишились штурман Бентсен і матрос Ерік Олаунсен. Інші норвежці повернулися додому.

Вершомет виїхав полювати на Землю Франца-Йосифа. Ларсен і Ландрупп сіли на лаву підсудних. Першого покарано десятьма, а другого — п'ятьма роками ув'язнення.

Минав час. Іноді в Архангельському порту зустрічалися два старих капітани: Іван Федорович Шеболдаєв і Федір Іванович Мамуєв.

— Пригадуєте, — казав Федір Іванович, — як я казав, що "Лахтак" не могло віднести на північ уздовж берега Нової Землі?

— А пригадуєте, — відповідав Іван Федорович, — як я казав, що "Лахтак" не могло віднести на південь уздовж берега Нової Землі?