Правда Кобзаря - Барка Василь

Де народ збивався з напрямку, Кобзар картав і ганив, повчав і благав схаменутися: як вчитель, як батько. Був зрячий від правд Євангелії і тому добрий провідник через століття життьового іспиту.

Правди, в світлі яких він бачив майбутність, — вічні: для всього людства. Немає в нас іншого поета, що був би таким вселюдським правдомовцем, як Шевченко. Він не двоївся душею ні перед ким і не прислужувався: не схиляв свій геній перед жодним князьком-деспотом, хоч і "просвіченим"; не підспівував рабовласницькому цареві, пишучи вірші-протести проти неволі; не похваляв чужинного імператора, як ідеального, в запалі особистого захоплення і самоомани, — ні! Шевченко не піддався тим спокусам. Твердо тримався правди, був несхильний і непідкупний супроти тиранів. Як писав, так і жив: в повній згоді слова і діла; в суцільній вірності переконанню.

Був — як учень апостолів, що приймали терпіння і вмирали за свою вірність Христу, за Його слово. В цілковитій відданості своїй життьовій вірі і в жертовності для неї пройшов Шевченко земну стежку. Він мав велику ідею: ідею правдивого життя і діяльносте, цілком відповідно до змісту власної поезії^

Шевченко промовив, як поет вселюдський, хоч він з усіх — найбільш національний, український, кров від крови селян.

Відомий письменник і громадський діяч Н. Ога-рьов мав рацію, коли писав, що Шевченко, народний поет України, "з захопленням прийнятий як свій у російській літературі..."

Так; і це міг написати представник кожної нації світу, приймаючи Шевченка, як свого.

Він виспівав людське серце в дивній зворушливості і чистоті, повноті почування і просвітленості.

Його джерело просте: правда, якій служив вірно до омерти, не припускаючи ні вагання, ні стралсу. Мав силу душі для цього — від любови до людей, братів своїх.