Коли вмирає Безсмертний - Герасименко Юрій

— В Раді Слуг, чи що… Ми зараз вирішили утворити при Нашій Особистій Канцелярії спеціальну Службу Підслухування Думок. Це, значить, скорочено буде СПД. СПД… Гм! Нам здається, що це… е-е… звучить! Так от ми вам пропонуємо очолити СПД. Ви будете контролювати думки всіх. Всіх, крім свідків і, звичайно, нас. Ви згодні? — Хич знову хитнув головою і ще раз змінив обличчя.

Легко зіскочивши з пульта-бюро, красивою і аж наче граціозною ходою підійшов до горбаня, поклав йому руки на плечі.

— Ви будете моїм першим помічником, вайважливішою особою після мене. Ви будете перевіряти всіх, а вас… — Хич якось дивно, начебто грайливо, всміхнувся, — а вас буду перевіряти тільки я… Тільки я. Невже ви не згодні? Це ж таки пікантно…

Іван аж очі протер: у Хича Мислячого в цю мить було обличчя її — можновладної повії, вродливої дружини Пейта Фикта. Аж наче духами дорогими запахло… Що за чудасія! Голова уряду схожий на всіх своїх підданих… І тут Бідило зрозумів, що не Хич схожий на них, а вони всі — кожен зокрема і всі разом — схожі на свого мислячого володаря. Схожі? Ні, тут щось більше…

"А що, як кожен з них навіть не існує як окремий мислячий організм, а є тільки одним з проявів, одною з невід'ємних іпостасей можновладного правителя Країни Блаженного Спокою? І справді, так воно, мабуть, і є, — подумав Іван. — Всі оті сім Купхейпових аудієнцій у сильних світу цього і були зустрічами із самим Хичем".

— Ви згодні? — грайливо всміхаючись, запитав Хич-Вона.

Ще б пак!

— Згоден… — не тямлячи себе від щастя, прошепотів Купхейп. — Я згоден!.. На все згоден…

— Ну от і добре, — звичайним уже голосом промовив Хич і швидкими кроками пішов до помосту.

Ось він знову стоїть на узвишші, руки — на важелях Державної Машини, голова гордо піднята, а обличчя… Обличчя в нього… Обличчя знову нема.

Стоїть, стискаючи важелі, стоїть всесильний і безликий, грізний стоїть, і сонце в нього над головою.

Сонце в зеніті. Сонце слави Щактиф…

Коли Купхейп з Чактом та Іваном поверталися додому, на всіх перехрестях уже гриміли гучномовці:

"Увага! Увага! Увага!

Хич мислить! Хич ехип! Істина подолає червону смерть. Правда переможе хакахо. Хич Дев'ятнадцятий бажає знати своїх підданих. Хич Мислячий буде знати всю правду.

Всім! Всім! Всім!

Хич мислить! Хич ехип! Іменем Безсмертного вердикт номер дві тисячі сто сорок перший.

Віднині при Особистій Канцелярії Хича утворюється Служба Підслухування Думок. Хай живе СПД — очі і вуха Хича!

Благочестивим іменем Безсмертного шефом СПД та генеральним цензором всіх думок призначається Купхейп Х'юп Купеп.

Так бажає Безсмертний!

Так повелів Хич!

Так буде!"

По дорозі додому Купхейп був іще ласкавіший до Івана. Взяв під руку і солоденьким голоском повідомив, що завтра на початку пори великого спокою Чакт знову їде у відрядження, буде інспектувати педагогічні комбінати. На цей раз він відвідає не тільки Провінцію-13—2, але й кілька суміжних із нею. Потім Купхейп іще ласкавіше всміхнувся і сказав, що бере до уваги Іванову бездоганну поведінку і відпускає його разом з Чактом.

— Поїдьте відпочиньте трохи. Ви ж з Чактом такі друзі. Думаю, вам нудно не буде. У мене тільки одне прохання: в Провінції-13—1 вам треба буде з'явитися до професора Ципфіка. Ну, я не знаю, може, й пожити у нього трохи доведеться, поки Чакт інспектуватиме інші провінції. Добу-дві, не більше. Хто такий Ципфік? О, це прекрасний, високогуманний вчений, мій давній приятель. Він хоче вас оглянути і, можливо, поставити два—три невинні досліди. Отже, завтра ви з Чактом рушаєте. Як я вам заздрю…

Після вечері, гуляючи біля очисного басейну, Бідило зустрів Шата.

— Завтра з Чактом їдеш у відрядження, — повідомив несхильник.

— Знаю, — відповів Іван.

— Нічого ти ще не знаєш. До Ципфіка заїжджати не будете. Горбань хоче здихатися тебе, ти йому вже не потрібний. Здати ж свого піддослідного легіонерам він чомусь не бажає. Ципфік робить досліди над шхуфами, всі, хто потрапляє до його лабораторій, гинуть страшною смертю. Цього майже ніхто не знає. Нічого… Скоро й про це загримить наш гроунд. Несхильницький центр вирішив: ти приймеш пропозицію горбаня і завтра їдеш з Чактом. Відвідаєте, як буде вимагати ваша офіційна інструкція, Провінції-13—4, 13—3 й проінспектуєте місцеві педкомбінати. Повторюю: до Провінції-13—2 діяти точно за інструкцією. В Провінції-13—2 одразу ж за центральним готелем є озеро Спокою. Там, на березі, біля пам'ятника Хичу Першому протягом чотирьох діб рівно о двадцять сьомій тоці нуль-нуль сидітиме шхуф з забинтованою головою. Підійдеш до нього, скажеш: "Ваша схильність, ви не знаєте, де можна купити кишенькове видання промов Хича Мислячого?" Шхуф повинен відповісти: "Ходімте, я проведу вас до книгарні, мені якраз по дорозі". Добре запам'ятай, це — пароль.

Доведеться і Чакта переводити на нелегальне становище. Але… краще, мабуть, не говори йому, що ти вже давно-з нами… Тепер слухай уважно. Я дам тобі зараз невеличкий пакет. Ось він, тримай, — і Шат передав Іванові довгастий білий конвертик. — Добре заховай. Поки не передаси його тому, до кого приведе шхуф із забинтованою головою, Чактові про пакет ні слова.

— Чому?

— Так вирішив центр.

Іван тільки махнув рукою.

Стояла пора великого спокою — сонячна щактифська ніч. Столиця мовчала, але тиші — справжньої тиші земної ночі — тут не було. Над хифовим парком, над академією, над Містом-1, над всією неозорою світовою державою плив-коливався Вічний Голос Безсмертного.

Місто відпочивало, спало, втомившись від трудів своїх…

Спала можновладна нікчемність.

Спала самодержавна підлість.

Спала ввічлива, гнучкоспинна зрада.

І ненависть теж поки що спала. Одвічна, здавлена до останньої межі, страшна — пекельної вибухової сили, спала шхуфська ненависть.

Спала. Тихо-тихо спала…

І досить було найменшої іскорки, щоб скресла вона.

Та поки що ті іскорки жевріли лише в гнівних очах несхильників. І в зіницях двох побратимів теж сяяли вони, потаємні. Поки що не виривалися вони на волю, не падали на тисячотонні твержі шхуфського динаміту, поки що місто спало…

І над ним, над всією державою, в зеніті зеленастого неба туманилося кошлате сонце.

Сонце неволі, сонце мертвого спокою, жовте сонце Щактиф…

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. СМЕРТЬ БЕЗСМЕРТНОМУ!

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

В Провінціі-13—4. Біопедагогічний присмерк. Особиста справа шефа педкомбінату.

Над кручею, над широчезною долиною, повитою туманом, стояли Іван і Чакт.

Чакт аж світився: досі ще переживав недавню, довгождану радість: вони з несхильниками, вони зв'язалися з підпіллям!

Правда, коли Іван сказав йому про це, Чакт зрадів спочатку, а потім трохи засмутився: "Все ж таки не мені, тобі першому довірились…" Але що той хвилинний смуток! Півтори-дві доби—і вони на волі! На волі, тобто в підпіллі. Так уже воно у Щактиф ведеться: лиш той на волі, хто за волю вийшов на боротьбу…

— Іване!

— Що, друже?

— Знаєш, яка в мене думка? Для чого ще й тепер прикидатися, інспектувати оті безглузді педкомбінати? Дивись, якраз посадка почалась. Махнем прямо в 13—2 до несхильників, га? Згода?

Бідило глянув у бік штейподрому. Там дійсно почалася посадка. Одна за одною до трансконтинентального корабля підпливали важко навантажені білі платформи. В повітрі вони підтримувалися гравітаційними двигунами, рухались низько, трохи не черкали бетонованого майданчика.

Метушились шхуфи, знімали з платформ багаж пасажирів, що довжелезною чергою виструнчилися біля вхідної панелі велетенського штейпу.

— Ну, ходім, — сказав Іван.

— Куди? На посадку?

— На посадку, але тільки не на штейп. Я щось не впізнаю тебе, звідки ці авантюрні вихватки? Ти думаєш, спроста наказує нам несхильницький центр аж до самої 13—2 діяти точно за інструкцією? І потім, ти не задумався, чому твій Завжди такий пильний батенько так легко відпустив мене з тобою? Чи не замислив він ще раз перевірити свого непутящого синка? Раз така вказівка підпільного центру, значить, їм щось відомо. Легіон пильнує, і нам треба не дрімать. У Щактиф усі слідкують за всіма, ти ж сам не раз про це говорив. Та й учбові комбінати мені подивитися не завадить. Ясно?

І друзі вирушили. Йти їм довелося недовго: одразу за штейподромом чорніла широка стрічка саморушної дороги. Іван і Чакт зійшли на невеличкий перон, сіли в зручні крісла. Кілька цот посиділи, і. раптом перон здригнувся і плавко з'їхав прямо на ескалатор. Через мить зелені вежі штейподрому Провінції-13—4 сховалися за гребенем кручі.

Дорога круто спускалася в долину, туман густішав і скоро запнув все навколо.

Рясними жовтими крапельками осідав він на чорній пластмасі взуття, на халатах і навіть на губах. Іван раз у раз плювався — дуже вже гидкі були ці жовті крапельки, як ліки якісь, навіть пахло ліками…

А саморушна дорога все сунулася й сунулася. Позаду, на горі, на далекому уже штейподромі, глухо гуркотали двигуни повітряних кораблів. І це гуркотання і плавний рух дороги заколисували.

— …Іване! Іване! Ти що, оглух?

— Га? — схопився Бідило і рукою до грудей: пакет на місці. — Що сталося?

— Дивись, під'їжджаємо. Ото вже й корпуси комбінату.

В тумані бовваніло кілька будинків, розташованих у шаховому порядку. Всі вони були ідеальної кубічної форми і зовсім не мали вікон.

Платформа плавно з'їхала з саморушної дороги, зупинилась.

— Прибули, — зітхнув Чакт і встав з крісла.

— Ох і відпочинемо зараз… — Іван зі смаком потягнувся, аж хруснув кістками. — Ох і поспимо…

— Відпочивати не будем.

— Чому? Якраз пора великого спокою, всі твої педагоги сплять. Не будеш же ти їх сонних інспектувати?

— Помиляєшся, педагоги не сплять. Вони ніколи не сплять, вони пильнують. І саме зараз ми й будемо їх інспектувати.

І от бредуть друзі, спіткаючись, крізь непроглядну млу.

— Чому тут такий туман? Низовина?

— Ні, це штучний, — пояснює Чакт. — В долині діють спеціальні аерозольні установки. За даними щактифської біопедагогіки, сонячна радіація збуджує у дітей нечестиві емоції. Туман же, навпаки, розвиває благородну млявість думок і бажань. А до того ж, цей штучний туман виробляється не з води, а з спеціальної рідини, що пригнічує нервову систему.

Весь перший період — від народження й до початку навчання, а також весь другий, книжний, ці два туманні періоди діти живуть у постійному присмерку, дихають інтенсивно діючими аерозолями.