Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
«Що це могло б означати, Джоне?» - пробурмотів він.
У мене тьохнуло серце.
«Це «К. К. К.»,- відповів я.
Він зазирнув усередину конверта.
«Справді,- вигукнув він,- тут ті самі літери! Але що це написано під ними?»
«Покладіть папери на сонячний годинник»,- прочитав я, заглядаючи йому через плече.
«Які ще папери? Який сонячний годинник?» - спитав він.
«Сонячний годинник - той, що в садку, іншого тут немає,- мовив я.- А папери, напевно, ті, які знищено».
«Хай йому біс! - сказав батько, опанувавши себе.- Ми живемо в цивілізованій країні, й тут немає місця для такої нісенітниці! Звідки цей лист?»
«Із Данді»,- відповів я, глянувши на марку.
«Це чийсь безглуздий жарт,- мовив він.- Що мені до сонячного годинника і якихось паперів? Чи варто звертати увагу на такі дурниці?»
«Я, в усякому разі, повідомив би поліцію»,- відказав я.
«Щоб мене там висміяли? Ніколи!»
«Тоді дозвольте мені це зробити».
«Ні в якому разі! Я не хочу здіймати галасу через таку дурницю!»
Умовити батька було марною справою: він був дуже впертий. Мене охопили тяжкі передчуття.
Третього дня після того, як надійшов лист, батько поїхав відвідати свого давнього друга майора Фрібоді, що командував одним з фортів у Портсдаун-Хіллі. Я був радий, що він поїхав, бо мені здавалося, що там йому буде безпечніше, ніж удома. Але цього разу я помилився. Другого дня після батькового від’їзду я дістав від майора телеграму з проханням негайно приїхати. Батько звалився в одну з глибоких крейдяних копалень, яких є багато в тій околиці, й лежав без тями з пробитим черепом. Я кинувся до нього, але він уже помер, так і не опритомнівши. Він, напевно, повертався з Фергема в сутінках, і через те, що місцевість була йому незнайома, а копальню нічим не було обгороджено, присяжні без вагань зробили висновок: смерть від нещасного випадку. Я ретельно вивчив кожну обставину його загибелі, але не зміг знайти нічого, що хоч трохи нагадувало б про вбивство. Не було жодних ознак пограбування чи насильства, жодних слідів навколо, жодних відомостей про підозрілих осіб на дорогах. Тож чи варто говорити вам, що я втратив спокій і був майже переконаний, що батько потрапив у пастку?
У такий страшний спосіб я дістав свою спадщину. Ви спитаєте мене, чому я не відмовився від неї? Що ж, відповім: я був певний, що всі наші біди якось пов’язані з давніми подіями в житті мого дядька й що небезпека чатуватиме на мене всюди, де б я не був.
Коли мого нещасного батька спіткала смерть, був січень 1885 року. З того часу минуло два роки й вісім місяців. Увесь цей час я мирно жив у Горшемі і вже сподівався, що це прокляття не тяжітиме більше над нашим родом після загибелі старшого покоління. Але я надто рано заспокоївся, бо вчора вранці дістав такий самий удар, якого зазнав мій батько.
Юнак витяг із кишені пожмаканий конверт і, повернувшись до столу, висипав з нього п’ять маленьких сухих помаранчевих зерняток.
- Ось конверт,- провадив він далі.- Поштовий штемпель - Східний Лондон. Усередині - ті самі слова, що були в листі до мого батька: літери «К. К. К.», а далі: «Покладіть папери на сонячний годинник».
- І що ви зробили? - спитав Холмс.
- Нічого.
- Нічого?
- Правду кажучи,- він затулив обличчя білими тонкими руками,- я відчув себе безпорадним. Немічним, мов той бідолашний кріль, до якого підповзає змія. Наді мною, гадаю я, тяжіє якась лиха сила, від якої не врятують жодні застороги.
- Ну, ну! - вигукнув Шерлок Холмс.- Вам, чоловіче, треба діяти, інакше ви загинете. Тільки негайні заходи зможуть вас урятувати. На відчай немає часу.
- Я побував у поліції.
- Ну й що ж?
- Вони вислухали мою розповідь сміючись. Я переконаний, що інспектор вважає ці листи чиїмось жартом, а причиною смерті моїх рідних, як установив суд присяжних,- нещасні випадки, що ніяк не пов’язані з цими попередженнями.
Холмс змахнув у повітрі кулаками.
- Неймовірна дурість! - вигукнув він.
- До мене, щоправда, приставили полісмена, який постійно чергуватиме в моєму будинку.
- Він прийшов з вами зараз?
- Ні. Він дістав наказ нікуди не виходити з дому.
Холмс іще раз змахнув кулаками.
- Якщо вже ви прийшли до мене,- скрикнув він,- то чому не прийшли одразу?!
- Я не знав. Я лише сьогодні переговорив про свої побоювання з майором Прендерґастом, і він порадив мені вдатися до вас.
- Адже минуло вже два дні, як ви одержали лист. Ми могли б уже почати діяти! Чи маєте ви ще якісь відомості, крім тих, що вже розповіли нам,- якісь важливі подробиці, що могли б стати нам у пригоді?
- Є одна річ,- мовив Джон Опеншо. Він покопирсався в кишені, дістав аркуш вицвілого блакитного паперу й поклав на стіл.- Пам’ятаю,- вів він далі,- що того дня, коли мій дядько палив папери, я помітив, що їхні вцілілі клапті, які лежали серед попелу, були такого самого кольору. Цей окремий аркуш я знайшов на підлозі дядькової кімнати. Він, мабуть, випадково одлетів убік і таким чином уцілів. Крім згадки про зернятка, я не бачу тут нічого такого, що могло б стати нам у пригоді. Мені здається, що це сторінка якогось щоденника. Почерк тут, безперечно, дядьків.
Холмс пересунув лампу, й ми обидва схилилися над папірцем. Нерівні краї його свідчили, що його було видерто з записника. Вгорі стояло: «Березень 1869», а внизу - такі загадкові нотатки:
«4-го. Хадсон прийшов. Переконання ті самі.
7-го. Надіслано зернятка Мак-Коулі, Парамору та Джону Свейну із Сент-Оґастіна.
9-го. Мак-Коулі забрався геть.10-го. Джон Свейн забрався геть.
12-го.
