Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Таємниця підводного човна - Кокотюха Андрій

Таємниця підводного човна - Кокотюха Андрій

Читаємо онлайн Таємниця підводного човна - Кокотюха Андрій
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Хоч ніхто з трійці ніколи в чари не вірив, те, що враз почало відбуватися перед їхніми очима, інакшим словом просто не назвеш.

Бо спершу далеко на обрії знову з'явився підступний катер. Данило навіть побачив, як маячить Футбикова голова над бортом його тимчасової тюрми. А потім катер якось дивно смикнувся, мовби штовхнув його хтось. Або щось невидиме для людського ока.

Розвернуло катер поштовхом. Поточився довгоногий птах. Зараз упаде в воду.

— Ой! — вигукнув Данило, голос зірвався на тонке.

Скочила на ноги Галка, теж уп'яла погляд у катер. Нічого не бачив зі свого місця Богдан, тож помчав на пірс. Та поки біг — усе найцікавіше сталося.

Страус утримав рівновагу. Ступив через борт катера. І лишився стояти на поверхні води.

А тоді одразу почав швидко наближатися до берега, подалі від ворогів. Тупцяв на місці, перебирав ногами, крутив головою — але під воду не йшов, тримався. Стримів уперед, неначе торпеда.

Забракло Данилові слів. Мовчки витяг перед собою руку, показуючи пальцем на це неймовірне видовище. Хіба що кумедно замукав. Галка теж не знайшла, що сказати, — застрибала, заплескала в долоні, закричала з радості. Богдан же стояв мовчки. Він узагалі не розумів, що відбувається і як на це треба реагувати/

А Футбол, махав крилами, ніби збирався стати першим страусом, що навчився літати.

Він уже зовсім наблизився до пірса, однак за пару метрів до остаточного порятунку раптом завмер.

— Сюди! Сюди! Футбику, сюди! — хором закричали всі троє.

Скидалося нате, ніби птах ніяк не міг на щось наважитись.

Потім викинув зовсім уже дивний фінт. Розвернувся й почав рухатися по воді колами в радіусі пірса, але не наближаючись до нього впритул.

Ось тоді Богдан Майстренко зробив те, чого за інших обставин не вчинив би ніколи. Йому навіть у голову не стрілило б повестися так із дівчиною. А надто — з Галкою, якій він колись уранці нарвав польових ромашок. Йому ніхто не підказував. Чомусь Богдан просто зрозумів — діяти треба так, а не інакше.

Замахнувся, збираючись ударити Галю. Та в останній момент зупинив руку, немов передумавши. Забрав у жмуток її праву кіску, смикнув, не шкодуючи сили.

— А-а-а-й-яй! — заволала дівчина від різкого болю. Не зупинило це Богдана знову смикнув, цього разу навіть сильніше.

Галка закричала знову, з несподіваного переляку навіть не думаючи боронитись. Але водночас із цим криком болю й розпачу, в якому чулося благання про порятунок, сталося те, на що Богдан дуже розраховував.

Одним величезним, неймовірним, не баченим раніше, просто неможливим стрибком страус подолав відстань між водою та твердю. Інакше не можна: адже на очах Футбола ображали його кращого друга й хазяйку. Кривдника треба покарати І ось цього не зміг передбачити Богдан, приймаючи єдине правильне й водночас дуже ризиковане рішення.

Стрибок удався. Страус стояв на пірсі, готовий до бою.

Атаку почав негайно.

Розділ 4

Який із сумом доводить: порятовані теж можуть бути невдячними до рятівників

Жодного разу за увесь час знайомства з шаленим страусом не відчув Богдан Майстренко на собі міць його дзьоба та силу довгих ніг.

Хоча бачив не раз, як Футбол у хвилини шаленства пускав у діло свою даровану природою зброю. Вороги тікали з диким криком, потім довго лікували забиті місця і після того намагалися обходити десятою дорогою не лише самого страуса, а й тих, кого птах вважав своїми друзями та завжди кидався боронити. Та зараз Богдан зрозумів: найдорожчою людиною для Футбола все одно лишається дівчина з кісками. Галка була першою, хто дав бездомному страусу притулок на чужині — а Україна для птаха, народженого в Африці, була на той час чужою. Це вже потім птах її полюбив як другу рідну домівку. Галку ж вважав другом, сестрою і мамою водночас.

Ось чому інші, наприклад, Данило з Богданом, теж вважалися друзями страуса. І варто комусь образити або цих хлопців, або інших, які припали страусові до серця, мирний кумедний птах враз перетворювався на справжню бойову машину. І отоді — ховайтеся, кривдники. Але підняти руку на Галку не міг собі дозволити, за страусячим кодексом честі, ніхто. У подібних випадках друг миттєво перетворювався на ворога.

Богдан зрозумів це, коли Футбол, як здалося хлопцеві — просто в повітрі! — почав гнатися за ним. Ще пару хвилин тому, придумавши спосіб врятувати страуса від падіння в незатишну для нього воду, Майстренко ні про що більше не думав. Навіть зробив поправку на те, що вони зі страусом усе ж таки друзі й великодушний птах усе зрозуміє. Не врахував хлопець одного — інстинктів бойового птаха. І, звісно, власних сил не розрахував.

Дивом уникнувши страусового дзьоба, спрямованого просто в голову, Богдан ухилився від копняка з непритаманною для себе грацією балеруна. Та далі почалися проблеми: Футбол погнався за ним. Довго бігати від найпрудкішого птаха на світі хлопець, тим більше — босий, навряд чи зміг би. Навіть враховуючи, що він спортсмен, капітан футбольної команди і здобув перед канікулами почесне третє місце на юнацькому чемпіонаті Києва зі східних єдиноборств.

Жодна спортивна підготовка не рятувала від стрімкої атаки страуса. Богданові вдалося виходити з-під ударів лише дивом. Замість тікати подалі, що дорівнювало поразці, інстинкт підказав хлопцеві інакшу тактику. Він запетляв зайцем, бігаючи по колу й плекаючи слабку надію закрутити птахові голову. При цьому Майстренко вперто не хотів кричати: стримувати розпачливі верески та прохання допомогти хлопець вважав у цій ситуації певним виявом мужності й витривалості.

Але розв'язка невблаганно наближалася. Уже тричі міцний дзьоб Футбола ледь не сягав маківки, скроні та плеча Богдана. Двічі вдалося вберегти зад від копняка, хоча востаннє кістяна нога птаха навіть торкнулася сідниць. Дихання почало підводити Богдана, рясний піт заливав очі. З цього двобою хлопець уже готовий був вийти переможеним, аби лиш це все швидше закінчилось. Правда, були застереження, що вихід може відбутися ногами вперед…

Права нога раптом втратила опору, зашпорталася і підломилась. Одразу ж заломилася в коліні й ліва. Відчувши, що падає, Богдан за спортивною звичкою встиг згрупуватися, впав на руки, перекотився через голову, сам собі нагадавши футбольний м'яч. І тут же з жахом уявив — ось зараз страус почне за своєю звичкою ним гратися. Заплющив очі, чекаючи на неминучу розправу.

Проте нічого не сталося. Лишень почув крізь дзвін у вухах:

— Назад! Назад, я сказала! На місці стій!

У відповідь — погрозливе клацання пташиного дзьоба.

Перевернувся Богдан на спину. Розплющив обережно одне око. Потім — друге. Світ перестав перед ним хитатися. І побачив хлопець перед собою Галчині ноги.

Дівчина з кісками стояла просто перед ним, майже впритул до лежачого. Над нею височіла довга страусова шия, невпинно клацав дзьоб.

Але Галка, ставши між птахом і Богданом, широко розкинула руки, кричала грізно й дзвінко:

— Скільки тобі казати! Поганий птах! Назад!

Поруч уже тупцяв Данило, але якось так не дуже впевнено. Не було в Ланового стійкої віри в милосердя страуса щодо самого себе. Адже запросто міг потрапити під роздачу — просто як Богданів друг. Тож стояв осторонь, із притаманною для себе розважливістю знайшовши шлях для можливого відступу й порятунку — море. В разі чого готовий був просто пірнути з пірса, не розуміючи, чому Богдан не зробив так само, почавши з Футболом безнадійну гру в квача на березі Мабуть, від шоку, вирішив Данило.

Тим часом від наказів Галка перейшла до вмовлянь, навіть тон змінила "так мами говорять до неслухняних, але все одно таких любих дітей.

— Ну, Футбику, досить уже. Побігав — і буде. Нічого зі мною лихого не сталося, ніякого лиха. Бачив — жива я, здорова, навіть коси цілі. Зовсім на Бодю не злюся. Так треба, розумієш? Так було треба — для тебе в першу чергу! Тебе ж рятували, дурненький! Ну, пробач нас, пробач!

Озирнувшись на Богдана, котрий усе ще лежав на землі, Галка враз стишила голос, промовила одними губами:

— Проси пробачення. Проси бігом.

Не розуміючи, у чому винен перед птахом, Богдан, тим не менше, слухняно загукав:

— Вибач мені, Футболе! Прости, старий, не хотів я!

— Бач, він визнає, — знову повернулася дівчина до страуса. — Усе добре. Кається Бодя, не буде так більше. Все, мир-дружба?

Глянув Футбол через Галчине плече на лежачого Богдана. Чи то зрозумів — навіть бойові страуси лежачого не б'ють, чи справді подарував хлопцеві, а чи, радше за все, заспокоївся — адже все гаразд із дівчиною. Як би там не було, клацнув Футбол дзьобом востаннє, підстрибнув, розвернувся і гордо відійшов убік: мовляв, живи поки що.

Обережно підвівся Богдан. Обтрусився. Посунув за страусом, навіть спробував погукати:

— Футбику, то як — мир?

Але страус глянув на хлопця через плече, витягнув голову, клацнув загрозливо дзьобом: не лізь, мовляв. Потому рушив далі, вже не вважаючи за потрібне приділяти прикрому хлопцеві свою увагу.

— Чого це вік? — спитав Богдан Галку, яка краще за інших вивчила повадки свого улюбленця.

— Не чіпатиме, — розтлумачила дівчина. — Та краще все одно не підходь до нього. Сердиться.

— Надовго?

— Хтозна, — Галка знизала плечима. — Мо', до вечора попустить, і вже завтра все буде як колись. А може — назавжди. До кінця життя.

— Чийого? Мого чи його?

— Людина живе довше за страуса — сухо відповіла Галка. — І досить. Ти сам винен.

— У чому це я винен? — почав заводитися Майстренко. — Сам би він ніколи не…

— Стоп!

Це нагадав про себе Данило — піднявши руку, мов рефері, двома кроками наблизився до друзів, опустив правицю, ніби розділивши обох.

— Ти чого? — здивувався Богдан.

— Стійте, кажу. Не про те сперечаєтесь.

— Нічого собі — не про те! Мене мало не вбили, а ти…

— Спокійно, — перервав його Данило, піднісши голос. — Що сталося — те сталося. Не знаю, чи можна було таке передбачити. Але й не варто вважати страуса невдячним. Ми з вами не про те говоримо. Справді, сам Футбол ніколи б не вибрався з води на сухе місце. Знаєте, чому? Бодю, ти пірнав з пірса — глибоко там?

— Доволі глибоко! Навіть двометровому баскетболістові по маківку!

— Не знаю про баскетболістів, але страус точно потонув би. Ну, не те, щоб зовсім потонув, ми б не дали. Та впав би в воду, наковтався, почав би борсатись… Ми б утрьох довгенько порались біля нього.

Відгуки про книгу Таємниця підводного човна - Кокотюха Андрій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: