Щорс - Довженко Олександр

А втім, сьогодні спитаю про це Леніна.

Вурм пополотнів:

— Ах, так?

— Так!

— Запам'ятайте,— сказав Вурм і, круто повернувшись, вибіг з штабу.

Щорс подивився йому вслід і раптом, широко змахнувши руками, весь просяяв:

— Кого я бачу! Батько! Партизанський Ілля Муромець!.. Хлопці, батько Боженко 15, командир Таращаиського полку |§. Хто не знайомий — знайомтесь.

На порозі стояв Боженко.

Василя Назаровича Божснка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції. Але разом з любов'ю до нього ставилися з тим почуттям незлобивої вибачливості і навіть легкої іронії, з якою грубувата молодь ставиться до старих заслужених командирів, які не вміють чи не хотять приховувати свої людські примхи. В п'ятдесят чотири роки починати з хлопчаками революцію та ще командувати полком, не знаючи навіть карти,— це не жарт.

Літа, літа, яких тільки латок не накладаєте ви на людську свитку!.. Одним словом, батько Боженко любив пошану і горілку, а часом міг і иагаєм оперіщити. За що? За боягузтво, за недбайливість в революційній бойовій справі. Батько був дужий, горлатий і безмежно хоробрий. Таращанці його обожнювали.

— Ану, вийдіть з хати!— загримав він на привітання молодих командирів. Командири посміхнулися.— Вийдіть з хати, кажу вам! Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, роями літають!

Командири вийшли. Переконавшись, що, крім Щорса, в штабі нікого не лииіилось, Боженко сів з Щорсом на диван. Подивившись на Щорса хитрим допитливим поглядом і помовчавши трохи, він спитав тихо, намагаючись надати голосу найніжнішої інтонації:

— Миколо, ти нічого не чув?

Щорс Ні. А що?

Боженко. Так-таки нічого?

Щорс. Ні.

Боженко. Е, хлопчисько, й більш нічого. В солдатики граєтесь. Революція в Німеччині. Чув? Щорс. Не може бути?!

Боженко. Чого ж не може? Робітників скільки загубили, та не може. Теж командир!..

Щорс не витримав гри й почав весело сміятись.

Боженко (теж усміхаючись). Та ти все знаєш, падлюко! Чого ж ти мене морочиш?

Щорс. Одним словом, батьку, чарочку доведеться забути...

Боженко. Чарочку? При чім тут чарочка? Я тебе про німецьку революцію спрашую.

Щорс. Ось я про це й кажу. Ні краплі! Зрозумів?

Боженко (жахнувшись). Колю, що ти? Боже борони!

Щорс. Вірю, вірю. Зараз же їдь в Погар і чекай наказу уряду в повній бойовій готовності. Підеш наступати на Київ через Бахмач — Ніжин.

Боженко. Давно готові! Там уже вдержати не можна... Ну, бувай... (Зупинившись біля порога, Боженко оглянувся і в замилуванні похитав головою.) Ох і розумний же ти хлопець, Миколо! Тобто, не те що чарочки, крапельки ніхто не побачить! Шкуру здиратиму!!! Бувай... (Грюкнули двері Голос з сіней.) Що за народ, їй-богу! Куди не повернись, тіснота!

Боженко пішов. Щорс сів за стіл і почав працювати. Стемніло. Невідомо з якої причини за вікном почалась метушлива стрілянина. Щорс вийняв наган і поклав на стіл.

Раптом відчиняються двері, і в кімнату вриваються чотири озброєні повстанці з Роговим на чолі.

— Товаришу командир, ваші документи!

— Як ви тут опинились? Адже я вас недавно арештував,— спокійцо сказав Щорс, не підводячи голови.

— Нас випустили, пане полковнику. Ви арештовані,— дуже делікатно сказав один з молодців, тут же схопивши зі стола наган.

— Вийдіть зараз же і сядьте під арешт. Чуєте? Стрілянина на вулиці не вщухала. Хтось постукав прикладом у зачинену віконницю і гукнув знадвору:

— Ну-ну-ну! Ви оточені!

— Добре,— сказав Щорс, підводячись з-за столу.— Ось документи.

Підійшовши до шафи, Щорс відчинив її і, схопивши гранату, враз повернувся до "хороброї" четвірки:

— Геть!

Молодчики втекли.

— Це все кулеметна рота,— говорив на другий день Щорс командирам Зубову, Жихарьову і Гавриченкові.

— Так. Там у них розумники зібрались,— підтвердив Гав-риченко.

— Еге. Ось їх гетьманські шпигуни й обробили. Це вам наука. Я попереджав. До речі, Рогова піймали?

— Утік гад,— відповів Зубов.

— Шкода,— сказав Щорс і раптом розсміявся.— Ох і пугнув же я їх! "Геть!"— кажу, а бомба без капсуля.

— Пробач, Миколо. Вже почистили,— доповів Тишлер.— Тридцять чоловік вигнали з полку і десятьох відправили в трибунал.

— Так, але це ще не все. Треба ізолювати наших бійців від нестійких, боягузів, слинтяїв. Зрозумійте — днями виступаємо на велику справу.— Щорс хутко підвівся і заходив по кімнаті.— Ось написав для всіх присягу-клятву на вірність. Прочитайте і обміркуйте. Зберіть увесь полк. Попередьте бійців, що присяга буде не звичайним обрядом, а людською громадянською клятвою бійця революції.

Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду.

Щорс вийняв аркушик паперу і повільно його розправив. Бійці застигли.

— Я, син трудового народу, добровільно вступаю в ряди Першого українського повстанського імені козака Богуна полку!— пролунав урочисто дзвінкий голос Щорса.— Не шкодуючи свого життя, я зобов'язуюся боротись проти гетьмана...

— Проти гетьмана!— повторив полк.

— Петлюри!..

— Петлюри!..

— ...німецьких окупантів!

— ...окупантів!..

— ...за визволення України!

— ...України!

— ...від гніту капіталізму!

— капіталізму!

— Клянусь своєю честю!— задзвенів голос Щорса у високому незабутньому хвилюванні.

І полк поклявся честю.

— ...і життям!

Бійці поклялися життям.

— ...оберігати честь Богунського полку!

— Богунського полку!— прогриміли бійці.

— Якщо я на своєму бойовому посту ображу бідного, украду, пограбую,.уб'ю...

— ...уб'ю...

— Якщо я не буду виконувати розпоряджень мого начальства і зроблюся боягузом, п'яницею і дезертиром...

...п'яницею і дезертиром...

...хай буду я розстріляний, як зрадник!

...зрадник... _ ...запроданець...

— ...запроданець...

— ...і ворог!

— ...ворог!

— Бережи-и-сь!— пролунали крики з північного боку. Бійці озирнулися.

До станції підходив паровоз. На тендері повертався Михайлюк з делегацією.

— Бережись! Міжнародний експрес! Щорс підійшов до паровоза:

— Здрастуйте, дипломати! Здоров, наркомінсправ! Як поживає революційне німецьке офіцерство?

Михайлюк. Гади!..

Брило в18. Забарикадувалися, сучі сини, меншовицьким совдепом — і ніяких. Щорс. Як солдати?

Б р и л о в. Говорити можна, але важко добратися до солдатської маси.

Михайлюк. Тільки штиком!

Щ о р с. Ну й дурень! Ти дуже мало бачив, тому такий рішучий.

Михайлюк. Та я пробував брататись, розумієш? Не дають.

Щорс. Добре, я з ними сам побратаюсь... Гавриченко! Гавриченко. Єсть!

Щорс. На село Лишичі. Приготувати населення до виступу нашого полку і братання з німецькими солдатами. Нещадименко!

Нещадименко. Єсть!

Щорс. Рушити Богунський полк в Лишичі.

Нещадименко. Єсть!

Щорс Разом з населенням рухатись далі на німецькі окопи. Жодного пострілу. Плакати, лозунги, музика!

Село Лишичі. З села виходить Богунський полк. Слідом за ним виходить народ — чоловіки, жінки, діти.

Майорять червоні знамена. Попереду полку командири і гармоністи.

Незвичайна процесія наближається до густих дротяних загороджень німецьких солдатів. Заметушились біля рогаток караули. Побігли до кулеметних гнізд кулеметники. Захвилювалися офіцери. Чути свистки команди.

А народ уже біля рогатки. Народ уже підкидає на руках німецьких вартових.

— Хай живе революція! Хай живе революція!— кричить вартовий, злітаючи над народною масою.

Народ прорвав рогатки і йде поміж окопами та густими рядами дроту. І не один, а вже кілька німецьких вартових злітають вгору. Закричали "ура" німецькі кулеметники.

Але ось поміж народом і німцями став німецький полковник.

— Хто ви такі? І що вам потрібно? З яким проханням ви сюди прийшли?

— Хто ми такі, ви знаєте,— голосно відповів Щорс і підійшов до полковника впритул,— а прийшли ми поздоровити ваших солдатів з революцією в Німеччині, про що ви, безумовно, знаєте і боїтеся сказати солдатам.

Полковник зблід.

— Наказу про революцію в Німеччині я не одержував. Я вам забороняю так говорити зі мною.

— Мені з вами говорити нема про що. Хто вас просив сюди? Які прохвости вас сюди привели? Геть з дороги! Товариші солдати німецької армії...— гукнув Щорс, звертаючись до солдатів німецькою мовою.

Загриміло "ура" і "хох"*.

* Ура! (нім.)— Ред

Щорс уже на трибуні. На трибуні під червоним прапором Данилюк, Осипов, Черняк , Гавриченко. Навколо трибуни маса дітвори, вдягненої як попало. Найбільш сміливі з малечі вилізли навіть на трибуну і розташувалися біля ніг командира.

— Товариші богунці,— почав Щорс,— поздоровляю зі вступом на рідну українську землю!

Богунці крикнули "ура".

— Поздоровляю з початком перемог!— продовжував Щорс.— Німці вертаються в Німеччину без зброї. Зброї не дамо!

— Не давайте, дядьку, не давайте!— кричала малеча.

— Тихше, хлоп'ята... Дамо їм, товариші, сала на дорогу!

— Не давайте! Нема сала!— кричали діти.

Щорс схвильований незвичайно. Богунці слухають його з захопленням і гордістю. Здавалося, він не говорить, а горить і слова його розлітаються, наче іскри, і де б уже потім не бились богунці, в яких би шпиталях не заліковували свої рани, як би не вмирали, які б високі й невисокі пости не займали після громадянської війни, нікому вже й ніколи не забути, яким був у цю мить Микола Щорс.

— Ми тут, хлопці! Ми на батьківщині! На батьківщині! Чи є на світі сила, яка б могла зупинити нашу силу? Немає такої сили!

— Немає!— прокотилася могутная луна.

— Хай же не думають наші вороги, що ми одні. Ми тільки передовий загін великого більшовицького наступу. Хай живе громадянська війна! Хай живе народний гнів, безстрашність і перемога! Хай живе Ленін!

— Церемоніальним маршем!..— пролунала команда.

Стрункими рядами рушили богунці повз любимого командира. За богунцями пройшов німецький полк з червоними знаменами, лозунгами, оркестром і барабанами. Солдати плакали і кричали "хох".

— Поздоровляю товаришів німців з революцією!

— Ага, перелякались? Боїтесь?!— кричали діти з трибуни і стукали по стальних касках німців, що проходили повз них

— Ідіть на батьківщину! Бийте свою буржуазію і меншовиків-зрадників! Хай живе світова революція!

— Ура! Хох! Хох!— кричали німці.

За німцями проходили селяни, і Щорс вітав їх з визволенням України від ненависного ярма окупантів.

Однак, підбурювані гетьманським командуванням і клинцівськими фабрикантами, німці все ж виступили проти Щорса20, і тоді вночі богунці пустили під укіс чотири німецьких ешелони, і навіть дід Прокопенко зрозумів, що історія призначила йому високий сан гнівного судді.