Усе готово до опалювального сезону (крім Артура) - Степаненко Ярослав

Ми (я і мої послідовники) перетворимо котацу на своєрідну теплу палатку, або, якщо бажаєте, шатер. Основою палатки-котацу, як і раніше, буде накритий покривалами обідній стіл (добре, що він є буквально у кожній нашій квартирі) і гаряча жаровня чи горщик з вуглинками під ним. Але ми не будемо як японці сидіти за столом, заморожуючи наші вразливі тулуби, ми (я і мої послідовники) поліземо під стіл і зігріємо себе повністю. Як на мене, то геніально. Ось так я один за якихось три хвилини переплюнув усю японську тисячолітню цивілізацію, адже ніхто з них так і не додумався перетворити свій котацу на затишну та теплу палатку. Що ти тепер на це скажеш, любий Харукі, чи не пора підрізати салат? Шмигнувши під свій стіл, я з радістю переконався, що тут біля гарячого горщика без проблем зможе розміститися велика сім'я з чотирьох, п'яти дорослих та кількох дітей. Так, буде тіснувато, але ж зате і тепліше! А якщо стіл ще й розкласти, адже майже всі наші обідні столи розкладаються, то сім'я зможе тут і спати, і читати, і дивитися фільми, і сидіти в інтернеті. Наверх, в "холодний світ", треба буде виходити тільки в туалет та щоб поміняти вуглинки в горщику (жар для горщиків та жаровень кожна сім'я зможе брати з вогнищ на сходових майданчиках), приготувати їжу, ну і на роботу. Хоча, чесно кажучи, не зовсім зрозуміло навіщо взагалі працювати, якщо у твоїй платіжці не буде рахунка за опалення. Я, звичайно, розумію, що більшість людей просто звикли до цієї дивної рутини: підскакувати з ліжка у сім нуль-нуль і, понуривши голову, тягнутися у переповненому транспорті через все місто, аби вісім годин виконувати якісь безглузді дії за наказом чужих і, як правило, неприємних тобі людей за невелику кількість грошових знаків, і так просто вони від неї не відмовляться. У них це називається кар'єрою. Нехай. Ми не будемо лізти в хибні переконання інших людей. Нас їхня кар'єра не стосується. Поки що. Вискочивши з-під стола, я знайшов у квартирі і затягнув у свою майбутню палатку кілька товстих ковдр та подушок, потім накрив стіл покривалами та старими шторами. І в мене вийшов прекрасний модернізований котацу. І хоча в моїй палатці ще не було ніякого обігрівача, всередині неї за моїм відчуттям відразу стало на кілька градусів спекотніше, ніж в решті квартири. Було очевидно, що в ній з теплом та комфортом можна буде пережити навіть найсуворішу зиму. Залишалося тільки рознести звістку про мій винахід серед жителів будинку, думав я. Ці бідолашні ще навіть і не знають, що цієї зими їм більше не доведеться жити від платіжки до платіжки, тиняючись по своїх перегрітих квартирах у сімейних трусах та ліфчиках. Відтепер, у трусах, шкарпетках та ліфчиках вони будуть сидіти тільки у своїх палатках котацу, а вилазячи з них, будуть вдягати теплий одяг і ходити по квартирі пристойно одягненими, як і личить справжнім самураям. Це безперечно має позначитися на рівні загальної культури нашого народу, а то за останні десятиліття через засилля фашистських батарей та плацкартних вагонів без вентиляції в ній намітився явний крен в бік сімейних трусів та ліфчиків. Але щось я відволікся. Мені слід продумати і провести серію експериментів з обігріву моєї палатки і заодно розпочати пропагандистську кампанію за відключення від центрального опалення серед жителів будинку. Початок опалювального сезону, навіть зараз у липні, ближче, ніж він здається, і пора вже діяти. Налаштований рішуче і дуже собою задоволений я залишив свій котацу.

11 липня

Отримав платіжку за червень. Плакав від щастя та крутив дулі у бік рейхстагу Кличко. Виявилося, що й без того чудову ситуацію з цифрами карликами у квитанції, ще більше покращило чергове двотижневе відключення нашого будинку від гарячої води. Я й не знав. Знову відчувши себе мільйонером, пішов за покупками і купив по акціях відразу десять кілограмів вафельного Джека (7.99) у Еко та шість пачок "Чорної карти для турки" (39.90) у АТБ. Бог удачі (здається, греки звали його Кайросом) сьогодні явно був на моєму боці і, поки я заварював Чорну Карту та хрумкотів Джеками, Кайрос задирав свою золоту туніку та показував фашистам з Теплоенерго зморшкувату давньогрецьку задницю. До речі, якщо комусь цікаво, то гроші на оплату платіжок та утримання фашистів з Теплоенерго за межами кордонів моєї квартири, я беру у дружини. Тільки ви, заради Бога, не подумайте, що я вам тут зараз розповідаю про якісь аліменти, чи шантаж, чи ще щось подібне. Все набагато прозаїчніше, дружина просто орендує у мене машину за смішні, за її мірками, гроші, які вона щомісяця справно перекидає мені на картку. Їй це зовсім не складно. Колишня у мене дама багата, як майже всі худі та нервові жінки її віку з короткою зачіскою. Та ще й працює на фашистів. Тож якщо побачите десь на дорозі худу та нервову у маленькій червоній Шкоді Фабія, що підозріло визирає з машини у передчутті нових капризів погоди, знайте, це вона. Здається, я вже розповідав, що фашистка моя не робила спроб ділити мою квартиру, лише декілька разів підіслала сюди свою колишню подругу Інку, яка, як ви пам'ятаєте, була останньою, хто нюхав мій член. За машиною я майже й не скучаю. Чесно кажучи, найбільше мені в ній подобалася магнітола. Та й куди мені зараз їздити? Потрібно охороняти квартиру від фашистів та жеківців та слідкувати за котируваннями вафельного Джека та Чорної Карти в Еко та АТБ. Сьогодні пощастило. Дружина скинула гроші, а Еко та АТБ — ціни на Джека та Карту. І фашисти прислали цифри карлики. Кращий день! І я ще більше переконався, що не варто знову перетворювати своє життя на пекло заради гарячих батарей. Отож, нехай вороги не надіються, що ми здамося при перших же заморозках та прибіжимо випрошувати у них трішечки тепла. Бо той, хто встав на шлях самурая, ніколи з нього не звертає і гріється не коло батареї, а біля горщика з жаринками, багаття або хоча б свічки. Свічки, до речі, я вже теж заготував. І горщики до них. Але про це розкажу трохи пізніше, під час окремого експерименту.

18 липня

Маю з глибоким смутком констатувати, що у нашому під'їзді живе не народ, а чорт його знає що. Не буду називати їх баранами, аби не ображати невинних тварин. Адже мої сусіди набагато гірші за баранів, барани не ходять на поводу у фашистів з Теплоенерго і взимку чудово обходяться без батарей та платіжок за тепло. А якщо по суті, то майже ніхто із сусідів, з тих, що відкрили мені двері, не захотів підтримати відключення нашого будинку від зимового опалення. Так, усі вони готові економити, навіть більше, усі вони готові не платити. Ха! Впевнений, що не платити Теплоенерго готові навіть ті, хто не відкрили мені двері. Загалом, як я і планував, я здійснив обхід сусідських квартир з короткою презентацією своєї програми переходу на японську систему опалення. Дзвонив у дзвінки, стукав у двері і терпляче пояснював, переконував, аргументував, апелював до розуму та до гаманця. До фрази: "... і саме тому треба відключити батареї нашого будинку від труб Теплоенерго" все йшло як по маслу, а ось після неї число моїх послідовників зразу ж різко зменшувалося до нуля. "Тобто як це без батарей? А грітися ж як? Горщик під столом? Ото вигадали! Японія? Какая єщьо Японія, ви што п'яний, маладой чєлавєк?" і двері захряпувалися, замок замикався. Єдину потенційну послідовницю мого антибатарейного руху мені вдалося знайти на другому поверсі, у трикімнатній квартирі, де проживали дві жінки — мати пенсіонерка та її доросла незаміжня дочка. Якщо не помиляюся, мати часто підгодовувала наших дворових котів і знала мою Люду (та підкидувала їй корм), але я міг і плутати її з якоюсь іншою жінкою. А от про дочку я взагалі нічого раніше не знав, ми навіть у ліфті жодного разу не перетиналися (або я просто цього не запам'ятав). Саме вона мені і відкрила. На вигляд їй було років 27-28. Хоча, звичайно, вона могла бути і моєю ровесницею, просто, на відміну від мене, пила багато води, а не кави, і їла одні салати. Привітавшись зі мною, сусідка насамперед почухала свої груди, що були прикриті синеньким махровим халатиком. І я коротко виклав їй свою пропозицію відключити наш будинок від фашистського тепла.

— Ми не хочемо відключатися, ми хочемо поставити краники на батарею, — відповіла дівчина і за себе, і за маму і почухала плече.

— Хто ж не хоче краники, — роздратовано відповів я. — Але у фашистів із Теплоенерго немає для нас ніяких краників. У них є свій великий кран у них в рейхсканцелярії і, запевняю вас, нас до нього не допустять.

— Краник, щоб можна було вимкнути батарею, коли вже тепло, — ніби не чуючи мене продовжувала дівчина говорити і чухатися. — Краник — це економно.

— Немає ніякого краника, — я починав уже злитися. — І повірте не буде. Треба просто відрізати батареї і грітися як японці. Я покажу вам як.

— Японці розумні, — погодилася зі мною дівчина. Тепер вона одночасно чухала одну зі своїх ніг та початок спини.

— Подумайте, скільки грошей за сезон можна зекономити без платіжок за опалення, — висунув я свій головний аргумент.

— Багато, — погодилася дівчина і почухала лоб і якусь невидиму мені частину себе під халатом. І я вирішив, що буду називати її чухалкою.

— Давайте ваш телефон, буду тримати вас у курсі нашої боротьби з тепловиками, — перейшов я до вербування і дістав свою Нокію.

— Хороший телефон, з ліхтариком і батарея тримає довго, — схвалила мій вибір гаджету сусідка. "Це ж треба, чухалка, а розбирається. На відміну від Люди", — здивовано подумав я.

Ось таким був мій улов в перший день вербування жителів нашого будинку до мого руху за відключення від централізованого опалення. Не густо, але я і не думав здаватися. Я вирішив, що коли я остаточно доведу до розуму свою палатку-котацу, то буду під різними приводами заманювати до неї жителів нашого будинку і вже безпосередньо в ній демонструвати їм переваги японської системи обігріву. А потім у мене народилася іще одна ідея, як розтрясти це болото. Проста та геніальна, як завжди у мене буває. Для її втілення мені треба було дістати з десяток ватманів, цвяхи та фарби (молоток я вже мав). І коли на дверях злісних неплатників (а номери їхніх квартир наш ЖЕК регулярно вивішує на під'їзді) з'являться фашистські накази про виселення за борги за тепло, вони у мене по іншому заспівають, дорогенькі.