Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших - Йогансен Майк

Спазматичні корчі схопили йому горло. Нарешті він спромігся сказати.

— Я не знаю його прізвища. Він поміг багатьом. Це такий собі невеличкий на зріст наш земляк.

— Він руський? — запитав Сашко.

— Ну так, вроді руський. Українець! — пояснив чоловік.

— Як він туди потрапив?

— Він казав, що пристав до якоїсь експедиції. Та експедиція пропала в болотах. Він один вратувався.

— Добре! — сказав Сашко. — Завтра ви можете одержати папери.

Він підвівся й стиснув руку чоловікові.

Шановний професор Мессебі допіру скінчив свій manicure й бавився в кабінеті з котом. Він не нав'язував йому папірця на хвіст, як це робили деякі великі люди в час відпочинку, а знайшов інший, на його погляд, цікавіший, спосіб. Набравши повен рот диму, він раптом пускав його котові в обличчя. Кіт пирскав і тікав, але всюдисуща професорова рука ловила його за хвіст, і кіт діставав новий заряд диму в писок. Ще за хвилинку кіт почне дряпатись, знав з досвіду поважний учений — тоді він бризкатиме його одеколоном з шприцу просто у вічі, щоб гострим болем трохи заспокоїти схвильовану тварину. Гуманний професор допіру взявся за шприца, коли йому принесено візитову картку.

+----------------

| Harry Rupert

| Was here

+----------------

З радощів професор вибризнув котові у вічі мало не весь одеколон і, стусонувши тварину на прощання ногою, став потирати руки. Він запалив сигару об сигару, присунув пуделко з свіжими сигарами й застиг. На цей раз він вже трохи боявся виявляти свою радість занадто яскраво — о, навпаки, він буде суворий і непохитний, нехай тепер той прохає!

— Увійдіть!

Швидким кроком у кімнату увійшов чоловік і відразу сів проти професора.

"Як він... Егe! це не Руперт! Що за чортовина?!" — заледве встиг подумати професор.

— Ви цікавитесь способом фабрикації препарату "Альбо", — почав чоловік. — Я прийшов сюди в справі його винахідця — Гаррі Руперта.

— Так, дуже приємно, — сказав професор. — Я слухаю. (Очевидно, сам Руперт побоявся прийти).

— Руперт не міг сам прийти, — сказав чоловік (чому професор зоставався спокійний?).

— Руперт не міг сам прийти, — повторив гість (професор не моргнув оком).

— Очевидно, його затримали якісь важливі справи, коли він прохав вас виконати доручення. Я слухаю вас уважно, — приязно сказав професор. (Що це за чудний дядя, що він так пронизливо дивиться?).

— Руперта затримала дуже важлива справа — він не може прийти, бо його вбито, — сказав гість.

На обличчі професоровім одбилась напружена цікавість.

— Він передав мені за день до смерти таємницю свого способу, — попробував ґрунт гість.

— У вас єсть Рупертів рецепт? — сказав професор. — У мене він теж є! (Професор мацає ґрунт).

— У вас він є, а в мене його немає! — показав гру гість, підвівся, зачинив двері, підійшов до професора, схопив його руки в одну свою, а другою злегка придушив йому горло.

— У вас є рецепт Руперта — значить, це ви його отруїли! В цій хвилі подавайте сюди рецепт!

Логіка гостева не переконала шановного професора, бо рецепту в нього не було. Він знав це твердо. Але рука (що за нервовий невитриманий суб'єкт!) при слові "отруїли" дужче придушила професорове горло.

— Слухайте, — засичав професор, — у мене нема жодного рецепту... одпустіть трохи горло, прошу вас, у мене нема жодного рецепту. Якби я його мав, я не прийняв би якогось Гаррі Руперта, — ви розумієте — він був би мені непотрібний і навіть небезпечний.

Раптом чоловіколюбний професор змовк — він зустрівся з гострими очима. По тілу пробігло якесь огидне почуття — рука одпустила горло зовсім, чоловік сів напроти професора. Стало тихо. Кіт зашкрябав кігтями двері, прохаючи випустити його. З горла професорового вирвався якийсь високий, чудний звук — звук, що нагадував голос п'ятнадцятиліт-нього хлопчини. Потім він знизився, і професор дрімливим голосом сказав:

— Я вбив би Руперта, коли б знав, де в нього рецепт. Він не носив його з собою. Я аналізував змивки з його реторт, — вони були начисто змиті сірчаним квасом. Мені не пощастило відкрити реактиви.

Сказавши це повільним сонливим тоном, професор захитав головою й заснув. Гість одімкнув двері.

— Алло! Хто там є? — гукнув він у залю.

З'явився лакей.

— Професор заснув, збудіть його за півгодини, — сказав гість (кіт вистрибнув у залю й понісся геть, мов навіжений).

— Я слухав вашу розмову, — сказав лакей. — Я можу дещо вам сказати в цій справі.

Чоловік добув банковий білет і передав його лакеєві. Лакей розповів, притулившися до одвірку, про приїзд Лейстона, про невідомого англійця з язвами на обличчі, що цікавився Лейстоном і рецептом.

— Ще десять фунтів, коли ви скажете, хто той чоловік, — сказав гість, дістаючи десять банкових білетів.

Лакей видобув візитову картку.

— Це я свиснув в нього, коли ми сиділи в корчмі! — сказав лакей.

+------------------

| dr. James Reeps

+------------------

Гість сховав картку в кишеню й вийшов.

— Не забудьте ж збудити професора за півгодини, — сказав він на прощання,

Едіт працювала на текстильній. Їй боліла спина. Вона почала кашляти від пилу, — але психічно вона була спокійна й рішуча, як ніколи. В ній прокинулась уперта американка. Наївна, звикла до щастя, вона тим глибше вірила в швидкий успіх великої справи визволення людства через робітниче повстання. Це повстання мало визволити й піднести її саму — вона читала про Спартака й потайки вчилася стріляти з револьвера, закладаючи туди монтекристові кульки. Вона як-раз улучала в двері, коли увійшов Дюваль. Не кажучи ні слова, не відповідаючи на її запити, він видобув картку й показав їй.

+------------------

| dr. James Reeps

+------------------

— Ви знаєте цього чоловіка на обличчя?

Пальці Едітові міцно стиснули держак бравнінга.

— Він убив винахідця штучного протеїну, Гаррі Руперта!

Потім Дюваль розгорнув уранішнє число "Timеs'a".

"Вчора вночі в Вайтчеплі отруїлись вугільним газом робіт-ник і дівчина. Прізвище Гаррі Руперт і Кет.

Причину самогубства не з'ясовано. При Руперті був фальшивий паспорт — для виїзду за кордон".

— Він убив їх обох! — сказав Дюваль. — З рецептом він поїде до Радянських республік і продасть його за мільйони. Я їду шукати його.

Сашко вертався додому, озираючись на всі боки й обминаючи групки фашистів, що виходили з шинків. В його плани не заходило бути попобитим сьогодні на вулиці. Фашисти пронюхали вже, де його ательє, і могли підстерігати його коло дверей. Зараз було б дуже до речі влетіти в ательє просто вікном. Коли б воно було зачинене, він міг би зробити в повітрі петлю й влетіти ногами вперед крізь шибку. Кат із нею, з шибкою! Своє здоров'я дорожче!

Розділ 10

ЛЕЙН МОЛОДШИЙ І ЛЕЙН СТАРШИЙ

Відки Гаррі знав по-ірландськи? Лейн молодший та Лейн старший. Суддя з крашанками. Старомодний автомобіль. Сашко й троє п'яних. Слон з коров'ячими язиками. Лейн молодший продає хату Лейнові старшому. Два ідіоти в Гамбурзі. Велосипеди Enfield в 1900 році. Сашко в Харкові. Зустріч з Дювалем на вулиці Лібкнехта. Вітерець з кіптягою. Кінець.

Читач пригадує собі, що Гаррі Руперт, робітник-американець, звернувся до жандарма ірландською мовою, і той відразу поставився до нього не як до нумера 13-го, а як до людини. Ми маємо розповісти тепер, де американець Руперт мав нагоду познайомитись із ірландською мовою. В Америці багато ірландців, одповідає читач. Так, але Гаррі вивчав ірландську мову не в Америці, не серед ірландців Америки, не серед емігрантів, а де б ви думали?

— В Ірландії, дорогий товаришу.

В гірній місцевості Антрім є сірчано-квасний завод, а біля нього невеличке місто. Поїзд буває один раз на день, і ніхто їм не їздить, окрім орендарів фарм.

В описуваний день до шинку увійшов літній чоловік, що держав перед собою у витягненій руці солом'яного бриля. Трошки похитуючись, він підійшов до столика, сів і обережно поставив бриля на стіл.

Потім він гукнув, щоби йому дано літр елю. Він присунув до себе кухлик і замислився. Потім він вийняв із бриля одне, два, три, чотири яйця, облупив їх і почав мовчки їсти, запиваючи елем.

Товстий хазяїн в жилеті з квіточками присів до нього навпроти й спитав:

— Як справи, м-р суддя? Чому це ви принесли з собою крашанки? Хіба вам не до вподоби мої?

— Нащо мені ваші, коли в мене є свої? — рипучим голосом сказав суддя. — Я купую собі їх на пені дешевше на тузіні.

Хазяїн зробив приязну усмішку. Павза.

— А як справи в суді? — спитав він.

— Сьогодні скінчимо справу Лейнів, — просичав суддя. — Виграв старший.

— Старший виграв, старший виграв, — зацікавився хазяїн. — Адже ж старший мусів програти.

— Дорогий містер О. Леннан! — сказав суддя. — Ви знаєте, молодший панькався з соціалістами. Отже, чого вам іще більше треба. Га?

Молодший М. Лейн працював на сірчано-квасному заводі. Старший Лейн, брат Лейна молодшого, мав крамничку в місті. Він торгував милом, содою, гасом для автомобілів. Цей останній товар небагато давав йому прибутку. В цілому містечку тільки директор заводу мав машину, й ту якогось допотопного типу. По-перше, вона ходила гасом, а не бензином. По-друге, вона покривала максимум 20 кілометрів за годину; по-третє, вона мала мотор під корпусом і нагадувала візникову дрожку в місті Києві. В профіль вона виглядала схематично так:

Шини були не надувні, а суцільні, як у київських візників.

Але головною хибою цього автомобіля було те, що він ось уже п'ять років як попсувався, й нікому в містечку його направити. Ось яке це містечко в Антрімі.

Ясна річ, що Лейн старший небагато мав прибутку з торгівлі гасом.

За три місяці перед описуваним днем Лейн старший постукав у двері хати Лейна молодшого.

Лейн молодший оце одмивав щіткою руки після сірчано-квасного заводу — робота там тяжкенька, бо немає пристойної вентиляції, квас розіллятий просто по підлозі й дух стоїть такий, що хлопчик Лейна молодшого починає чхати, коли батько ще тільки переходить двір. Так от, Лейн молодший чистив щіткою з милом руки, а його дружина, бажаючи догодити Богові в суботу, робила святковий пудинг.

Вона виглядає, як дівчина — вони тільки два роки як поженилися, й вона не встигла ще спаскудитись у святому шлюбі.