Венеціанський купець - Вільям Шекспір
Не подарую я, не загублю
І не продам.
Порція
Слова такі лише
Кишені бережуть від зайвих витрат,
Якщо не збожеволіла, бува,
Дружина ваша й знатиме вона,
Як гідно я цей перстень заслужив;
Я впевнений, що гніватися вічно
Вона на вас не буде лиш за те,
Що ви мені його дали. А втім.
Робіть, як знаєте. Прощайте! Мир вам!
Порція і Нерісса виходять.
Антоніо
Бассаніо, віддай йому той перстень;
Хай послуга його й моя любов,
З’єднавшися докупи, переможуть
Присягу ту, яку ти дав дружині.
Бассаніо
Наздожени його, мій Граціано,
Віддай йому цей перстень і, як зможеш,
То приведи його у дім Антоньйо.
Хутчій, мій друже! Поспішай!
Граціано виходить.
Ходім
Тепер до вас, Антоніо; а взавтра -
Раненько, на світанку - ми удвох
Полинемо до Бельмонта... Ходім же!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там само. Вулиця.
Входять Порція й Нерісса.
Порція
Спитай, де дім єврея, й передай
Йому оцей папір на підпис. Ми
Цієї ж ночі рушимо в дорогу
Й прибудемо до Бельмонта раніш
На цілий день, аніж чоловіки.
Цей дарчий лист порадує Лоренцо.
Входить Граціано.
Граціано
Щасливий я, що вас догнав, синьйоре!
Синьйор Бассаніо, обміркувавши,
Вам посила цей перстень. А крім того,
Уклінно просить вас до нього нині
Прибути на обід.
Порція
На жаль, не можу.
Цей перстень я з подякою приймаю
І вас прошу сказать про те синьйору.
Прошу також - моєму юнакові
Вкажіть, де Шейлоків шукати дім.
Граціано
Я виконаю все.
Нерісса
(до Порції)
Я маю щось
Сказати вам, синьйоро.
(Тихо)
Я б хотіла
У чоловіка випросити персня,
З яким і він присягу дав мені
Не розлучатися ніколи.
Порція
(тихо до Нерісси)
Ти
Зробити можеш це, ручусь. Вони
Даватимуть нам клятви урочисті,
Що персні віддали чоловікам;
Та ми ловить їх будем на брехні
І переможемо.
(Голосно)
Іди ж мерщій!
Ти знаєш, де на тебе буду я
Чекати.
Нерісса
(до Граціано)
То ходім, синьйоре добрий!
Прошу ласкаво показать мені
Дім Шейлоків.
Виходять.
ДІЯ П’ЯТА
СЦЕНА 1
Бельмонт. Алея, що веде до дому Порції.
Входять Лоренцо і Джессіка.
Лоренцо
Як сяє місяць... Отакої ночі,
Коли голубив ніжний вітерець
Зелене листя й цілував його,
Не сміючи здіймати в листі шуму,
Троїл, гадаю я, такої ж ночі
Зійшов на Трої вал, і сумовиті
Зітхання серця тужного він слав
У грецький стан, де ніч оповила
Крессіду 53 мирним сном.
Джессіка
Такої ж ночі
Йшла Тізба 54 полохливо по росі,
І, вгледівши раніше лева тінь,
Ніж лева, жахом сповнилася раптом
І кинулась тікать.
Лоренцо
Такої ж ночі
Дідона 55 з гілкою верби 56 в руці
На березі відлюдному стояла
І слізно любого свого благала
Вернутись в Карфаген.
Джессіка
Такої ж ночі
Полями йшла Медея 57 і збирала
Чар-зілля, аби юність повернути
Езону-дідові.
Лоренцо
Такої ж ночі
Покинувши багатого єврея,
З коханцем спритним Джессіка втекла
З Венеції до Бельмонта, і з ним
Вона там зникла.
Джессіка
Ах, такої ж ночі
В коханні клявся Джессіці Лоренцо
І серце в неї клятвами украв;
Та клятви ті, на горе, всі були
Лише брехня й обман.
Лоренцо
Такої ж ночі
Маленька Джессіка, пустунка мила,
Свого коханця кривдила, недобра,
Обмовити його вона хотіла,
Та він коханій все пробачив.
Джессіка
Я
Могла б вас розважати цілу ніч,
Коли б ми тут були самі, але
Я чую чоловічі кроки.
Входить Стефано.
Лоренцо
Хто там
Цієї ночі тихої біжить
Так швидко?
Стефано
Друг.
Лоренцо
Це друг? Який? Скажіть,
Як звати вас, мій друже?
Стефано
Звать мене
Стефано; звістку я несу, що пані
Прибуде нині на світанку в Бельмонт.
Тепер вона навколішках благає,
Схиляючись перед святим хрестом,
Щоб випало щасливе їй життя
Подружнє.
Лоренцо
Хто ще з нею?
Стефано
Тільки лиш
Один святий пустельник і Нерісса.
Скажіть мені, господар повернувся?
Лоренцо
Ще ні, і звістки не було про нього.
А зараз, Джессіко, ходім до замку
І приготуємо з тобою вдвох
На честь володарки цього палацу
Вітання урочисте і веселе.
Входить Ланчелот.
Ланчелот
Трала-трала, гей-гей, ла-ла, трала-трала!
Лоренцо
Хто це кличе?
Ланчелот
Трала! Чи не бачили ви синьйора Лоренцо? Синьйора Лоренцо! Трал-трала!
Лоренцо
Та покинь ти тралалакати, хлопче,- ось!
Ланчелот
Трала! Де? Де?
Лоренцо
Тут.
Ланчелот
Перекажіть йому, що від мого господаря примчав щойно гінець і привіз повний
